Объявления

Кормовиробництво курсова

Зміст

 Вступ…

1. Характеристика кормового угіддя…

2. Система використання угіддя…

2.2 Складання травосумішей…

 2.3 Підготовка насіння до сівби

2.4 Сівба

2.5 Догляд за посівами…

3. Технологія заготівлі та зберігання кормів

3.1 Технологія вирощування кормових культур які вирощуються в господарстві

3.3  Заготівля зберігання та оцінка якості сіна

3.4Фази і терміни скошування трав

3.5.Зберігання сіна

3.6.Кормова продуктивнысть травостою піся полібшення

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

 

 

 

                                   Завдання    24

 

 

Не продуктивний сад на пологовому схилі лісостепової зони Харківської області. Дрібні гілки та сухі бур’яни покривають землю на 4-5 см. Грунт чорнозем звичайний, гумусовий горизонт становить до 50 см. Розробити технологію залуження ділянки сінокісного використання. Площа 40 га. В господарстві широко вирощують 80 га еспарцету піщаного,

 

 

 

ВСТУП

 

Кормовиробництво як галузь аграрного виробництва має забезпечувати тваринництво достатньою кількістю якісних, збалансованих за вмістом поживних речовин кормів. Основні напрями розвитку цієї галузі – інтенсифікація польового і лучного кормовиробництва на основі прогресивних технологій вирощування кормових культур, заготівлі та зберігання кормів, поліпшення їх структури і якості.

Мета кормовиробництва як наукової дисципліни – теоретичне обґрунтування основ створення кормової площі, біології і технології вирощування кормових і зернофуражних культур, заготівлі кормів. Кормовиробництво має бути інтенсивним, тобто вирощувати кормові культури і заготовляти корми треба при мінімальних затратах енергетичних і трудових ресурсів, максимальному виході продукції за одиницю часу і на одиницю площі. Отже, інтенсивні енерго- і ресурсозберігаючі технології є основою вирощування кормових культур, заготівлі кормів і зберігання їх.

Основою виробництва усіх видів тваринницької продукції є надійна кормова база. Посіви кормових культур на орних землях разом із природними кормовими культурами повинні повністю забезпечити тваринництво усіма видами повноцінних кормів. Проблема заготівлі та виробництва кормів повинна вирішуватись на основі застосування прогресивних технологій, багатофункціональної техніки та сучасного обладнання для виробництва високоякісних екологічно безпечних кормів, підвищення їх протеїнової та енергетичної поживності, зменшення втрат на всіх етапах вирощування, заготівлі, транспортування, зберігання та використання.

Високу ефективність кормовиробництва забезпечує організація його на інтенсивній основі. Додаткові капітальні вкладення мають бути пов’язані із впровадженням наукових досягнень, досвіду кращих підприємств. Застосування врожайних сортів кормових культур, розміщення їх посівів у науково обґрунтованих сівозмінах після належних попередників, раціональне підживлення ґрунту, боротьба з шкідниками і хворобами сприяють одержанню необхідної кількості продукції високої якості при зниженні трудових і матеріальних витрат.

При організації кормової бази господарство має розраховувати насамперед на власні корми і придбання лише тих, які воно не може виробляти (комбікорми, білкові добавки, мікроелементи та ін.).

Необхідно виділити кормовиробництво в окрему спеціалізовану галузь і в комплексі вирішувати всі питання виробничого процесу (забезпечення висококваліфікованими кадрами, високопродуктивною технікою, досконалими будівлями і спорудами).

Усі заходи щодо створення міцної кормової бази, як уже зазначалося, поєднуються в системі кормовиробництва. Система кормовиробництва – це науково обґрунтований комплекс організаційно-економічних, технологічних і технічних заходів, спрямованих на створення міцної кормової бази, раціональне використання земельних угідь, удосконалення процесів заготівлі, зберігання, приготування і використання кормів, зниження затрат праці та засобів виробництва на одиницю продукції.

Система кормовиробництва вирішує всі питання забезпечення тваринництва високоякісними, збалансованими за поживністю кормами при зниженні сумарних затрат на їх одиницю на основі впровадження ресурсозберігаючої технології та наукової організації праці. Необхідною умовою підвищення ефективності системи кормовиробництва є раціональне поєднання джерел надходження кормів як за рахунок внутрішньогосподарської діяльності (висівання кормових культур, використання лук і пасовищ), так і при міжгосподарській кооперації і агропромисловій інтеграції (купівля, обмін та ін.).

Виділяють три основні системи кормовиробництва: система посівного кормовиробництва, система лукопасовищного кормовиробництва і система посівно-лукопасовищного кормовиробництва (комбінована). У господарствах здебільшого поєднуються всі системи і джерела кормовиробництва.

Повне забезпечення тварин кормами, збалансованими за вмістом поживних речовин, можливе лише при повному наборі різних їх джерел надходження. Всі корми, що використовуються у тваринництві, поділяються на такі основні групи: рослинницькі; корми тваринного походження; мінеральні.

Корми перших двох груп виробляють або безпосередньо в господарствах, або із сільськогосподарської сировини на промислових підприємствах. Рослинницькі корми бувають: грубі (сіяні трави і трави природних кормових угідь – лук і пасовищ, солома, сінаж, сіно); соковиті (силос, корене – та бульбоплоди); концентровані (зерно й зернопродукти); зелені (трави культурних і природних пасовищ, сіяних культур); корми від переробки сільськогосподарської продукції (комбікорми, відходи крохмале-патокової та ін.).

До кормів тваринного походження належать молоко та продукти його переробки (відвійки, сироватка), м’ясне, рибне, кісткове борошно та ін.

Для створення повноцінної стійкої кормової бази необхідно:

1.  Враховувати всі джерела надходження кормів, прагнути до раціонального використання земельного масиву господарства;

2.  Щоб корми за кількістю, вмістом поживних речовин, збалансованістю забезпечували належну продуктивність тварин відповідно до їх породних можливостей;

3.  Забезпечити високу продуктивність природних кормових угідь за рахунок проведення системи організаційно-економічних і технологічних заходів, в тому числі поверхневого і докорінного поліпшення їх;

4.  Раціонально використовувати супутню і побічну продукцію вирощування сільськогосподарських культур, відходи переробної промисловості;

корм травосуміш угіддя кормове

5.  Використовувати кормовиробництво як елемент науково обґрунтованої системи ведення господарства, формування раціональних сівозмін, створення умов для ефективного використання землі, трудових і матеріально-фінансових ресурсів господарства;

6.  Прагнути до використання для годівлі тварин дешевих, але повноцінних, збалансованих за вмістом поживних речовин раціонів.

 

  1. Характеристика кормового угіддя

                                      Кліматичні умови

Клімат зони розташування господарства є помірно-континентальним з м’якою зимою і теплим (інколи спекотним) літом.

Середня температура повітря становить 8,0 ºС, найнижча вона у січні (-5,7 ºС), найвища – в липні (20 ºС), у середньому за рік випадає 499 мм атмосферних опадів. Найменше їх у березні та жовтні, найбільше – в липі.

Відносна вологість повітря становить за рік в середньому 74%.

У таблиці 1 наведені данні температури повітря та кількості опадів за рік та по місяцях.

Виходячи з даних наведених у таблиці 2 видно що клімат у якому розташоване господарство є вологим. Тобто сприятливим для вирощування основних сільськогосподарських культур.

 

Таблиця 1. Температура повітря та опади.

Показники Місяці За рік
І ІІ ІІІ VI V VI VII VIII IX X ХІ ХІІ
Опади, мм
середні 32 31 27 36 45 66 72 48 38 27 35 42 499
мінімальні 1 1 0 0 1 5 1 6 0 0 2 2 278
максимальні 130 93 80 136 142 216 217 151 187 153 145 98 783
Температура, 0С
середні -5,7 -4,3 0,5 8,9 15,3 18,6 20,0 19,4 14,7 8,1 2,3 -2,3 8,0
мінімальні -15,1 -15,2 -7,7 3,4 10,6 15,4 17,6 16,8 11,3 1,4 -6,1 -10,5 5,9
максимальні 0,9 2,7 6,5 13,7 18,8 23,4 25,6 24,9 20,2 14,0 7,7 3,7 9,8

Ґрунти на території господарства представлені чорноземом звичайним гумусовой горизонт становить до 50см. В таблиці 2 наведено агрохімічний паспорт окремого поля господарства.

 

 

 

 

Таблиця 2. Агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки.

 

 

Показник стану ґрунту Методи визначення Еталон абогдк Середньозважені величини за роками обстеження
2009 р. 20010 р. 2011 р.
1 2 3 4 5 6
1. Агрофізичний
Щільність ґрунту, г/см² 1, 19 1,18 1, 19
Продуктивна волога в 0 – 100 см, мм (на період сівби) 160 158 161
2Агрохімічний
Гідролітична кислотність, мг-екв/100 г: Каппена 1,8 3,70 3,69 3,71
Показник рН сольовий 6,5 6,7 6,4 6,6
Сума увібраних основ. (Са+Мg), мг-екв/ 100 г 35,0 40,7 41,0 41,2
Вміст в орному шарі ґрунту:гумусу,% Тюріна 6,2 5,90 5,89 5,91
азоту, що легко гідролізується, мг/ 100г Корнфілда 22,5 12,7 13,2 12,8
рухомого фосфору, мг/100г Чирікова 17,6 6,1 6,4 6,2
обмінного калію, мг/100 г Чирікова 15,1 12,3 11,8 12,1
бору, мг/кг Бергера-Труога 1,5 1,35 1,28 1,3
Марганцю, мг/кг Крупського – Олександрової 10 12,7 13,0 13,4
цинку, мг/кг 5,0 0,60 0,59 0,61
Екологічна оцінка в балах 100 74 73 76
3Фітосанітарний однорічні однодольні бур’яни

Розділ2. Система використання угіддя

2.1.Поліпшення природних кормових угідь

Докорінне поліпшення угідь - спочатку за допомогою екскаватору зі спеціальною насадкою нам требо викорчувати пні, потім  восени поверхню грунту обробляюти важкими дисковими боронами в 2–3 сліди. Зяблеву оранку виконуюти плугами з передплужниками на глибину 23–25 см,

На схилах крутизною до 15° з метою стримання ерозійних процесів оранку проводять упоперек схилу смугами завширшки 10–15 м, чергуючи їх із незораними завширшки 7–10 м. У наступні 2 роки залишені смуги розорюють і залужують.
Сіють багаторічні трави навесні в найранніші строки з попереднім проведенням боронування в два сліди, а за потреби — культивації та з обов’язковим прикотковуванням грунту кільчастими котками до і після висівання. Всі ці роботи виконують у стислі строки, що пов’язано з дуже вузьким діапазоном оптимальної вологості верхнього шару грунту (2–4 см) у весняний період.
На природних кормових угіддях, в травостої яких цінні кормові трави становлять не менше 35–40%, доцільно проводити поверхневе поліпшення: внесення восени мінеральних добрив, щілювання грунту на глибину 30–35 см, дискування в 2–3 сліди та ранньовесняне підсівання багаторічних трав.
Культурні пасовища створюють насамперед на поліпшених кормових угіддях та на землях, вилучених з ріллі і переведених в кормові угіддя.
Для створення пасовищних травостоїв висівають сумішки бобових зі злаковими травами, які за врожайністю перевищують злакові на 40–45%, їх зелена маса збалансована за основними поживними речовинами, вони не потребують внесення азотних добрив.
З метою тривалішого періоду використання трав у першому циклі (укосі) без зниження якості пасовищного корму доцільно сіяти декілька травосумішок, різних за скоростиглістю.

 

 

 

 

 

 

 

Схема заходів для підвищення продуктивності сінокосу

Назва робіт Марки машин Агротехнічні вимоги та терміни проведення робіт
Викорчуваня пнів Єкскаватор Daewoo Solar 255 LC
Дискування дернини ДТ-75, БДТ-7, БДТ-0 В два-сліди в подовжньому іпоперечному напрямку, глибина обробки до 12,0 см від 10,0 см; квітень
 Внесення мінеральних доб-рив ДТ-75, 1-РМГ-4 А, РУМ-8 NPK) 30-40 кг / га.Перед оранкою.
Боронування ДТ-75, ЗБЗСС-1, 0 Після дискування, перед оранкою
Оранка плугом з передплуж-никами ДТ-75, ПЛН – 4-35 Глибина обробки 20-22 см; квітень
 Дискування і боронування з плануванням ДТ-75, ЗБЗСС-1, 0, БДТ-7, ВП-8 2-3 проходу агрегату на глибину від 7 до 15 см, відразу після оранки
Культивація з боронуванням ДТ-75, КПС-4, 0, ЗБЗСС-1, 0 вміру відростання бур’янів. Глибину обробки до терміну сівби зменшують; травень-червень
Передпосівний прикочування грунту ДТ-75, ЗККШ-6 А 1 – 2 проходу, перед посівом
Посів СЗТ-3, 6, СЛТ-3, 6, ДТ-75 З 25 липня по15 серпня
Прикочування після посіву ДТ-75, ЗККШ – 6 А Відразу після посіву

 

 

2.2 Складання травосумішей

Травосуміші можуть бути простими (2 – 3 компонентів) і складними (4 – 7 компонентів і більше); короткостроковими (2 – 3 роки), середньостроковими (5 – 7 років) і тривалого (понад 7 років) періодів використання.

Залежно від ґрунтово-кліматичних умов бобово-злакова травосуміш може включать бобові – конюшину, люцерну, лядвенець рогатий, еспарцет посівний, піщаний, закавказький; злакові – тимофіївку лучну, кострицю лучну і тростинну, стоколос безостий, канаркову траву тростинну, райграс пасовищний, багатоукісний і високий, грястицю збірну та ін. На сіножатях використовують переважно верхові трави, на пасовищах – верхові й низові (тонконіг лучний, мітлицю білу, або пагононосну) та напівверхові (житняк, райграс пасовищний, кострицю червону та ін.).

Складаючи травосуміші, враховують насамперед їх призначення (для пасовища, сіножаті або пасовищно-сіножатного угіддя) і строк використання. Відповідно до цього компоненти травостою добирають з урахування їх довголіття, висоти, облистненості, кущистості, продуктивності, поїдання, отавності, відношення до зволоженості ґрунтів, зимо – і морозостійкості, стійкості проти затоплення і підтоплення. Має значення також, як росте трава в сумішах з різними компонентами, як відростає після випасання тощо. Слід, наприклад, враховувати, що низові трави використовують виключно на пасовищах, але пасовищний травостій можна створювати і без них, вводячи в нього верхові злаки з добрими темпами відростання.

Для укісно-пасовищного травостою можна вводити в суміш і низові трави. При створенні травосумішей тривалого використання (6 – 7 років) високопродуктивні трави поєднують із травами різного періоду вирощування, наприклад, грястицю збірну, яка має високу продуктивність протягом 4, максимум 5 років, пажитницю багатоукісну – 2 роки, кострицю лучну – 6 – 8 років і більше, стоколос безостий на сіножатях – 8 – 12 років і більше. Тривалий період зберігаються у травостої конюшина біла і рожева, люцерна жовта, посівна та еспарцет – 3 – 4, максимум 5 років. Конюшина лучна залишається в травостої в середньому 2 роки. Це цінний його компонент.

Складаючи травосуміші, треба враховувати особливості розвитку трав по роках. Так, конюшина лучна, маючи переважно трирічний цикл, добре росте у перший – другий рік використання, добре облистнена, але дуже стримує ріст інших компонентів – злакових і бобових. Те саме можна сказати й про пажитницю багатоукісну Еспарцет дещо сповільнює ріст злакових трав. Люцерна займає щодо цього проміжне місце. Пирій безкореневищний, будучи пізньостиглим, не пригнічує на другому-третьому році бобових так, як костриця лучна або грястиця збірна. Добре ростуть у травосуміші еспарцет і люцерна з кореневищним злаком стоколосом безостим та ін.

Для даного виду кормового угіддя рекомендована травосуміш буде складатися з люцерни жовтої та стоколоса безостого.

 

         Травосумішки для залуження схилової ріллі

На сьогоднішній день для сільськогосподарського виробництва актуальним є виведення схилової ріллі із активного обробітку шляхом її залуження. Ефективність залуження схилової ріллі, в першу чергу, залежить від вдалого підбору бобових компонентів. Серед багаторічних бових трав для створення високопродуктивних травостоїв на бідних, схи-лових землях кращим виявився лядвенець рогатий.

Враховуючи високу розораність сільськогосподарських угідь в Україні в цілому, а особливо в південно-західному Лісостепу, актуальним є створення сіножатей і пасовищ на ерозійно-небезпечних схилах шляхом залуження їх бобово-злаковими травосумішками.

Основна орієнтація при цьому робиться на науково обґрунтований добір видів трав з урахуванням грунтово-кліматичних умов та їхньої алелопатичної взаємодії в сумішках, застосування маловитратних технологій і технологічних прийомів.

Мною була розроблена така травосумішка.

- Лядвенець рогатий,

-стоколос безостий,

-пирій;
– еспарцет піщаний та люцерна жовта з житняком.

Лядвенець рогатий (Lotus corniculatus)  -  це сінокісно-пасовищ­на кормова бобова трава переважно лучного ареалу. На помірно зволожених луках вона здатна інтенсивно кущитись і розмножува­тись. Пагони в неї значно ніжніші, ніж у люцерни, і здатні стелити­ся. Характерною особливістю лядвенцю рогатого є добре розвинені прилистники біля трійчастого листка. С. І. Дмитрієв, В. Г. Ігловіков, Н. С. Конюшков, В. М. Раменська вважають, що листки лядвенцю п’ятірні (три листочки на черешку, два нижніх біля основи заміню­ють прилистники). Суцвіття складається з 5 — 6 квіток типу простого зонтика і виходять з пазух листків на довгих квітконіжках. Віночок квіток жовтий, інколи оранжевий. Боби прямі, тонкі, бурі, 2,5 — 3 см завдовжки, радіально відходять від спільної осі, схожі на слід пта­шиної лапки (гусячі лапки). Стебла виткі, в природних травостоях ЗО — 40, у посівах 60 — 80 см заввишки. Коренева система менш роз­винена, ніж у люцерни, проте він досить посухостійкий, окремі сор­ти зимостійкі. Насіння дуже дрібне, овальне, злегка сплющене, те­мно-коричневе, рідше темно-мармурово-плямисте. Маса 1000 насі­нин 1,4 — 1,6 до 2 г залежно від екотипу. Порівняно з люцерною ля-двенець краще витримує кислотність ґрунту і може рости на погано дренованих ґрунтах. Його можна скошувати на сіно, проте викорис­товують переважно для випасання тварин на пасовищах як компо­нент злаково-бобових сумішей. Оскільки насіння лядвенцю пророс­тає повільно і пагінці також розвиваються повільно, то для одер­жання доброго травостою потрібно два роки. Але після того як ця культура приживеться, пасовище стає багаторічним. Це пов’язано з тим, що при періодичному скошуванні в повній стиглості дозрілі боби розкриваються і самопідсіваються.

Зелену масу (до цвітіння) добре поїдають тварини, і вона не ви­кликає у них тимпанії. Вітамінне сіно з лядвенцю вважається діє­тичним кормом для всіх сільськогосподарських тварин.

В Україні районовано такі сорти лядвенцю рогатого: Дединівсь-кий, Московський 25, Московський 287. В Івано-Франківській області вирощують сорти Монастирецький, у Полтавській — Смоленський.

Лядвенець рогатий, як і всі багаторічні трави, можна вирощува­ти за екологічно чистою, енергозберігаючою технологією. Основні прийоми вирощування аналогічні тим, що застосовуються на посі­вах конюшини лучної або еспарцету.

Стоколос безостий (Bromus inermis Leyss.) – Цінна кормова кореневищна рослина озимо-ярого типу. Верховий злак від 80 до 160 см заввишки. У травостої багато добре облистнених вегетативних пагонів. Завдяки цьому його добре поїдають тварини. Основна маса коренів знаходиться в орному шарі, але корені досягають глибини 2,5 м і більше. Листя шорсткувате або голе, піхва листка на більшій частині замкнена коротким тупим язичком. Суцвіття — велика розлога волоть зеленого, інколи червонуватого кольору. Колоски безості, рідше з дуже короткими остями. Насіння широко ланцетне, темно-сіре або фіолетове, 8—12 мм завдовжки. Маса 1000 насінин — 2,5—3,5 г. Добре росте на схилах балок. Дає продуктивні травостої протягом тривалого часу — 8— 10 років і більше, не знижуючи при цьому продуктивності. Як ранньостигла рослина в кормовому конвеєрі може замінити озиму пшеницю на зелений корм.

Еспарцет піщаний Багатолітник з досить потужною кореневою системою, що проникає на глибину до 2,7м і товстими прямостоячими стеблами висотою до 80 см, іноді одревесневающим припідставі. Листя черешкові, з бурими перетинчастими прилистками, непарноперисті, з6-10 парами довгасто-ланцетних листочків довжиною 1-3 см і шириною близько 0,5 см. Суцвіття – густа багатоквіткова кисть довжиною 14-20 см. Квітки Метеликові типу,на коротких (2-2,5 мм) квітконіжках, з фіолетово-рожевим віночком. Боби яйцеподібні, довжиною 5-7 мм і товщиною 3,5-4 мм, буро-коричневі, однонасінні,нераскривающіеся. Насіння ниркоподібні, коричневі. Маса 1000 бобів 11-12 г, маса1000 насіння 7-9 г

Еспарцет – цінна рослина, що дає живильний корм з високим вмістом протеїну (до23%). У листі до 230 мг% аскорбінової кислоти. Здавна введено в культуру і широкообробляється в польових і кормових сівозмінах в південних районах нашої країни.Найвищі врожаї надземної маси дає на 2-3-й рік – понад 70 ц / га. Хороший медонос, 1 га посівів дає понад 100 кг меду.

 

Люцерна жовтаКоренева система стрижнева, добре розвинена, глибоко проникає у грунт. Більш розгалужена, ніж у люцерни синьої.
Стебло трав’янисте, добре розвинене, заввишки 60—100 см. Утворює багатостеблий розлогий кущ з лежачими або стоячими стеблами, які добре облистнені.
Листки трійчасті, листочки овально-ланцетної форми, трохи вужчі, ніж у люцерни синьої.
Квітки жовті, зібрані в китицю.
Плід — багатонасінний біб, серпоподібний.
Насіння неправильно ниркоподібне, світло-коричневе. Значно дрібніше, ніж у люцерни синьої. Маса 1000 насінин — 0,9-1,2 г. Люцерна жовта за врожайністю поступається синій, але більш урожайна на заплавних луках та солонцюватих грунтах.

Цей вид люцерни більш посухостійкий та зимостійкий, ніж люцерна синя. Погано відростає після скошування, врожайність набагато поступається люцерні синій, тому не набула значного поширення. Кормова цінність добра, охоче поїдається тваринами. У 100кг зеленої маси у фазі цвітіння міститься 22-23 к.о., в сіні – 57к.о. Добре витримує випасання. До ґрунтів не вимоглива.

Житняк – . Рослини житняку мають потужну мочковатую кореневу систему, проникаючу наглибину до 2 м. Стебло пряме, циліндричної форми, висотою 50 – 60 см. Суцвіття -колос з 3 – 10 – квітковими сидячими колосками. Плід – довгаста зернівка. Житнякросте в степах, на сухих луках, пісках, кам’янистих схилах. Він зимостійкий іпосухостійкий, до грунтів маловимогливий. Повного розвитку житняк досягає на третій рік життя. Тримається в травостої 8 – 10 років. Широко поширений в степовихпосушливих районах Поволжя, Казахстану, Сибіру, в степових районах України і Північного Кавказу.

                       2.3 Підготовка насіння до сівби

Підготовка насіння до сівби залежно від культури та стану насіння включає такі основні прийоми: очищення, сортування, калібрування, протруювання, повітряно – теплове обігрівання тощо. Насіння очищають і сортують для того, щоб відокремити домішки живого і мертвого сміття та підготувати до сівби найбільш повноцінне і вирівняне за розмірами й масою насіння. Залежно від ступеня засміченості насіння культурних рослин, виду насіння бур’янів, а також зернових домішок використовують певний спосіб очищення.

Підготовляючи до сівби насіння кормових культур, крім очищення, його калібрують, тобто сортують за довжиною, шириною і товщиною. Сівба каліброваним насінням сприяє рівномірному його висіву.

Посівний матеріал не повинен містити насіння бур’янів і карантинних рослин, а насіння конюшини, буркуну, люцерни, лядвенцю, козлятнику східного при наявності твердих насінин (не менш як 15 %) слід проскарифікувати, що забезпечує його високу схожість. Без скарифікації можна втратити до 50 % дуже дорогого насінного матеріалу, оскільки тверде насіння сходить значно пізніше – через 2 – 3 тижні, місяць і навіть через рік.

Ретельне очищення і сортування насіння зернових та інших культур дає можливість одержати високоякісний насіннєвий матеріал, що значною мірою підвищує урожай. Протруювання насіння – ефективний прийом боротьби з бактеріальними хворобами. Розрізняють мокре, напівсухе, сухе та термічне знезаражування насіння.

Важливим у підготовці насіння до сівби є повітряно-теплове обігрівання на сонці протягом 3-5 год., або шляхом активного вентилювання підігрітим повітрям до 30-35° С.

Насіння бобових культур перед сівбою обробляють нітрогіпом, азотобактерином препаратами, які містять бульбочкові бактерії, або вільноживучі азотофіксуючі бактерії.

Підготовка насіння до сівби, яку проводять в господарстві, наведено в таблиці .

 

 

Розрахунок норми висіву травосумішки

Види трав Співвідношення, % Норма висіву, кг/га Надбавка на загущен-ня 80% Усього кг/га
Бобових і злакових видів Воднови-довому посіві У травосумішці
Люцерна жовта            55                               10 12 2.25 1.8 4.05
Еспарцет 20 10 2.5 2 4.5
Лядве-нець рогатий 25 10 2.5 2 4.5
Пирій                                      45 10 16 1.6 1.3 2.9
Стоколос безостий 15 16 3.2 2.6 5.8
житняк 20 10 3 2.4 5.4

Як видно із розрахунку на посів кожної культури нам потрібно не так вже й багато насіння (близько 3-6 кг/га) Також була взята надбавка на загущення 80 %

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розрахунок щорічної потреби в насінні трав

Види трав У сівозмінах га Для залуження Сіножей Усього для посіву га Перехід-ний фонд ц Для продажу ц Усього ц
кг/га Усього га       кг/га
Люцерна 21.6 20 10 37 11.1 30 78.1
Еспарцет 20 80 15 100 20 120 240
Лядве-нець рогатий 11 11 3.3 - 4.3
Пирій 7.3 7.3 1 - 8.3
Стоколос безостий 15 15 1.5 - 16.5
житняк 14 14 1.4 - 15.4

 

2.4 Сівба

Спосіб сівби трав в усі строки – звичайний рядковий з міжряддями 7,5 – 15 см, краще з міжряддям 7,5 см.

Підсів і насівання трав проводять на луках і сіножатях із зрідженим травостоєм, малоцінними компонентами низових трав, які знижують його продуктивність і якість, за наявності у травостої злісних бур’янів, при замулюванні, вимерзанні, пошкодженні шкідниками тощо. У багатьох випадках ці операції обходяться значно дешевше, ніж перезалуження з повною заміною травостою. Їх здійснюють навесні у вологу землю або влітку під час опадів, застосовуючи спеціальні сівалки. Ефективне насівання зріджених ділянок стерньовими сівалками-культиваторами типу СЗС-2,1 та іншими, за допомогою яких здійснюють сівбу в необроблену дернину. Навесні можна застосовувати і дискові сівалки. Насівання зернотрав’яною сівалкою з анкерними сошниками проводять при якісному поверхневому обробітку ділянки дисковими боронами.

Багаторічні трави (еспарцет, люцерну та ін.) і злакові (грястицю, кострицю, стоколос та ін.) можна висівати як навесні – наприкінці квітня – у травні, так і влітку – у червні – липні.

Технологічні особливості сівби кормових культур наведено в таблиці 7.

Таблиця 7. Сівба кормових культур

 

Площа посіву, га Строки сівби Спосіб сівби, см Норма висіву, кг/га Глибина заробки насіння, см Сільськогосподарські машини та знаряддя Якість сівби
2,3 Кінець квітня – початок травня 15 6,58 (люцерна жовта)8,42 (стоколос безостий) 3,0 СівалкиСЗС-2,1, СЗТ-3,СЗН-3,6, СЗТ-3,6, СЗШТ-3,6, Відхилення від заданої глибини посіву ±1 см; відхилення від середньої кількості насінин на 1 м рядку від заданої ±5%; заробка насіння у ґрунт повна та рівномірна; відхилення від ширини стикових міжрядь ±5 см. Прямолінійність рядків.

 

2.5 Догляд за посівами

Узагальнення джерел літератури і практики вирощування багаторічних трав показує, що це економічно дуже вигідна ланка кормового конвеєра. Собівартість 1 ц корм. од. при врожайності 350 – 400 ц/га, а в умовах зрошення 550 – 600 ц/га зеленої маси у 2 – 3 рази дешевше від виробництва зернофуражу. Звідси високий рівень рентабельності вирощування багаторічних трав – 180 – 220, 300 – 380 %.

За сприятливих умов зволоження багаторічні трави, навіть якщо вони виходять з-під покриву, восени дають невеликий урожай зеленої маси – від 80 – 120 до 140 ц/га. Її без шкоди для подальшого росту трав можна використовувати на корм. Проте скошування або підкошування слід проводити легкими збиральними агрегатами в Степу до кінця другої-третьої декад жовтня.

Трави повинні добре підготуватися до зимівлі – накопичити достатньо пластичних речовин у верхній частині кореневої системи і в нижніх частинах пагонів. Значно поліпшують перезимівлю їх фосфорні і фосфорно-калійні добрива, які вносять восени поверхнево, невеликими дозами – Р30-45К30-45.

Трави позитивно реагують на снігозатримання. Рівномірність снігового покриву забезпечують, використовуючи стерню покривної культури, на невеликих ділянках – щити, фашини, лозу, хмиз. На великих площах застосовують валкоутворювачі і снігорозгортачі.

Весняний догляд за посівами бобових трав першого року користування полягає насамперед у підживленні бобових фосфорно-калійними добривами по 45 – 60 кг/га д. р. Вносять і невеликі (стартові) дози азоту, а на злакових травах – N60-90. Азот особливо потрібний на ділянках з ослабленими рослинами, зрідженим травостоєм. Азотні добрива позитивно впливають на початковий ріст рослин, прискорюють весняне відновлення вегетації, підвищують урожай першого укосу. Значення азотного підживлення збільшується на посівах бобових трав і травосумішей другого і наступних років вегетації.

З інших прийомів догляду за багаторічними травами важливим є весняне очищення площі від минулорічних сухих стебел і стерні (старики) боронуванням, а в окремих випадках і випалюванням.

Дуже ефективним є щілювання, яке поліпшує водний режим ґрунту в результаті затримання талих вод і літніх зливових опадів. Щілини, нарізані на відстані 120 – 140 см, 50 – 60 см завглибшки, а на рівних ділянках – через 1,5 – 2 м, дають змогу затримати близько 600 м3 вологи на 1 га, тобто практично всі талі води. Повністю затримуються літні зливові опади – до 30 – 40 мм за добу.

Ефективним прийомом догляду за травостоєм люцерни другого і наступних років є обробіток ґрунту розпушувальними лапами долотами впоперек напряму посівів, культиваторами типу КРН-4,2, КРН-5,6. Глибина обробітку – 18 – 20 см.

У районах з кількістю опадів 450 – 550 мм за рік глибоке розпушування краще проводити восени. Навесні воно припустиме лише у районах достатнього зволоження і на зрошуваних площах.

На 2 – 3-му році користування нерідко навесні посіви люцерни обробляють легкими дисковими боронами. Цим прийомом знімають бруньки на верхівці кореневої шийки, що сприяє проростанню сплячих бруньок, розміщених на ній нижче (на глибині до 7 см). За ретельного виконання прийому збільшується густота стеблостою, поліпшується відростання стебел, підвищується врожайність зеленої маси, подовжується строк використання травостою. Дискування проводять упоперек або по діагоналі рядків.

Слід підкреслити, що люцерна з її розвиненою кореневою системою, на відміну від конюшини, лядвенцю рогатого і еспарцету добре реагує тільки на радикальний обробіток. Застосування, наприклад, середніх борін замість важких малоефективне. Після раннього весняного обробітку боронами БИГ-3 або важкими зубовими (БЗТС-1) поле повинно бути чорним, ґрунт добре розпушеним до дрібногрудкуватої структури.

Планові заходи по догляду за посівами кормових культур у господарстві наведено у таблиці 8.

 

Таблиця 8. Планові заходи по догляду за посівами кормових культур

Найменування робіт Обсяг робіт, га Строки проведення робіт Сільськогосподарські машини
Перший рік вирощування
Збирання покривної культури б/т 40 Фаза повної або укісноїстиглості Зернові комбайни, самохідні косарки подрібнювачі та ін.
Осіннє підкошування 40 За 25 – 30 днів до припинення вегетації Самохідні косарки
Осіннє внесення добрив 40 Слідом за підкошуванням РУМ-8, МВУ-8 та ін.
Удобрення вперший ріккористування 40 По таломерзлому ґрунту іпід кожний укіс РУМ-8, МВУ-8 та ін.
Боронування 40 Навесні і після скошувань БЗСС-1,0 абоБЗСТ-1. В агрегаті з гусеничним трактором
Збираннятрав 40 Бутонізація – цвітіння бобових Самохідні косарки, косарки-плющилки
2 – 3-й і наступні роки вирощування
Удобрення в2-й ріккористування 40 По таломерзлому ґрунту іпід кожний укіс РУМ-8, МВУ-8 та ін.
Боронування 40 Навесні і після скошувань БЗСТ-1, БИГ-3 та ін.
Дискування 40 Навесні до початку відростання БДТ-10 та ін.
Обробіток(люцерна і еспарцет -глибина 12 – 14 до 18 – 22 см з боронуванням) 40 Восени КРН-4,2 та ін. з лапами-долотами, боронами
Щілювання посіву 40 Восени при промерзанні ґрунту Щілювач ЩП-000,АЩ-2-140 та ін.

 

 

 

 

Баланс кормів і шляхи їх одержання

Баланс кормів в господарстві згідно зоотехнічних нормативів годівлі тварин наведено в таблиці 9.

 

Таблиця 9. Баланс виробництва кормів в господарстві

 

Корми Потреба в кормах, т Надходження кормів, т Процент виконання Процент виконання
у натурі у кормових одиницях у натурі у кормових одиницях
Сіно 466,765 224,05 483 231,84
Сінаж 119,7 32,319 133 35,91
Силос 3242,04 842,93 3380 878,8
Зелені корми 4699,42 939,884 5019,6 979,62
Коренеплоди 1560,665 358,953 1575 362,25
Концентровані корми 1552,59 1762, 19 1600 1867

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Технологія заготівлі та зберігання кормів

Відомо, що поголів’я худоби перебуває на стійловому утриманні 140 – 160 до 180 – 200 днів. Його раціони складаються переважно із консервованих, грубих і концентрованих кормів та коренеплодів. Все це зумовлює потребу близько 60, а в окремих випадках і до 70 % кормів річного раціону заготовляти і зберігати відповідно до прийнятих технологій і вимог. Обсяги заготівель грубих, соковитих, штучно висушених і концентрованих кормів в Україні на перспективу мають становити 65 – 70 млн. т корм. од. за рік.

Нині розроблено і впроваджуються різні технології заготівлі кормів. Головна особливість їх – застосування високопродуктивної збиральної і транспортної техніки, її раціональна експлуатація, скорочення транспортних витрат, економія пального. Все це дасть змогу організувати безперервний збиральний конвеєр, заготовляти корми у стислі строки. Потрібно впроваджувати найбільш досконалу організацію заготівлі кормів. Враховуючи брак малогабаритної збиральної техніки у фермерських господарствах, треба організувати спільне її використання кількома господарствами. При цьому важливо забезпечити збирання кормових культур у визначені строки як важливу умову заготівлі кормів.

Слід зазначити, що консервування кормів пов’язане з великими втратами. Так, за даними Інституту кормів УААН, втрати силосу при зберіганні сягають 40 % закладеної сировини. Це майже стільки, скільки при заготівлі сіна. Недодержання технологічних вимог при заготівлі сіна з багаторічних трав (люцерни, еспарцету, конюшини, лядвенцю рогатого) і сумішей їх із злаковими травами призводить до того, що втрати поживних речовин сягають 60 %. Сіно при цьому неякісне, з великими втратами основного компонента – листя. Розрізняють втрати, яких можна уникнути, і втрати, яких уникнути практично неможливо, але їх можна обмежити. Уникнути можна втрат, які виникають у разі недодержання строків, способів і технології збирання, поганої підготовки транспортних засобів і сховищ. Такі втрати відносять до господарських. Втрати поживних речовин внаслідок біохімічних процесів у свіжоскошених рослинах і в подальшому в результаті автолізу і дії мікроорганізмів неминучі. Проте їх також можна обмежити, додержуючи строків і досконалих технологій збирання і заготівлі кормів. Так, зниження початкової поживності зеленої маси трав при заготівлі сіна можна зменшити з 55 до 45 і навіть до 40 %, силосу – з 30 до 20 – 25 і навіть 15 %. Те саме стосується й сінажу, коренеплодів, трав’яних концентратів (листя бобових, штучно зневоднені корми) тощо.

У деяких господарствах для годівлі худоби протягом року використовують силос, сінаж і сіно. Такий підхід важко виправдати як теоретично, так і практично. Консервація корму будь-яким способом пов’язана, як уже зазначалось, з великими втратами поживних речовин корму. У разі тривалого зберігання в найкращому сіні, сінному і трав’яному борошні, брикетах, гранулах, силосі й сінажі вміст каротину, аскорбінової кислоти та інших вітамінів зменшується в десятки разів, що несприятливо впливає на здоров’я тварин у стійловий період, на їхню продуктивність, відтворення стада. У корів підвищується яловість, у курей зменшується несучість, у стадах спостерігається прихований і явний авітаміноз, виникає потреба давати тваринам синтетичні вітаміни у вигляді добавок до корму і навіть ін’єкцій. Тому навіть при згодовуванні влітку заготовлених високоякісних кормів свіжа зелена маса в раціонах худоби має становити не менш як 20 – 25 % поживності раціону. Бажано і в зимовий період згодовувати тваринам зелені корми, вирощені гідропонним способом.

 

Необхідною умовою якісної заготівлі кормів є ретельне планування технологічних процесів, включаючи збирання, транспортування і закладання кормів на зберігання, застосування прогресивних форм організації і оплати праці.

Крім зберігання корене- і бульбоплодів, баштанних, соломи ярих і озимих хлібів, заготівля кормів пов’язана з різними способами їх консервування – зневоднюванням (природним чи штучним), молочнокислим бродінням, доведенням сировини до фізіологічної сухості з наступним зберіганням в анаеробних умовах, хімічним консервуванням, заморожуванням.

Найпростіший спосіб консервування кормів – сушіння природним зневоднюванням трав – не втратив значення і в наші дні у зв’язку з його доступністю, простотою, мінімальними витратами, високою якістю корму. Разом із тим сушіння трав у полі пов’язане з великими втратами поживності, а інколи і погіршенням перетравності поживних речовин, насамперед протеїну. Тому треба вдосконалювати технологію заготівлі сіна з метою зменшення його фізичних втрат і підвищення якості.

Сіно є одним із найкращих видів корму в зимовий період. Високоякісним сіном можна задовольнити потребу тварин в поживних речовинах на 40 – 50%, а в перетравному протеїні – на 35 – 45%. На сіно збирають бобові у фазі бутонізації, злакові у фазі колосіння – до початку цвітіння. У цей період трави добре облистяні та містять найбільшу кількість поживних речовин. Так, в 100кг люцернового сіна, скошеної у фазі бутонізації, міститься 64к. о. та 16,9кг перетравного протеїну; при скошуванні на початку цвітіння – відповідно: 56 к. о. та 13,9 кг перетравного протеїну; у фазі повного цвітіння – 44 к. о. та 10,5кг перетравного протеїну. При затримці зі скошуванням вміст протеїну зменшується на 1 – 2% за добу, а клітковини збільшується з 23% до 40%. При скошуванні трав на сіно в кінці цвітіння втрачається до 42% врожаю, в основному за рахунок старіння та опадання листків; крім того термін збирання істотно впливає на швидкість відростання отави. Затримка із підбиранням валків скошених трав на 1 день затримує відростання рослин на 2 дні.

Тривалість сінозбирання в кожному укосі не повинна перебільшувати 8 – 10днів, тому в господарстві потрібно висівати кілька культур, різних за часом досягнення сінозбиральних умов. Суміші бобових і злакових трав збирають у більш ранні терміни. Вони більш технологічні при збиранні на сіно, ніж чисті посіви люцерни, еспарцету та інших, швидше підсихають, так як рослини у валках мають меншу товщину.

Скошувати траву треба на низькому зрізі – на висоті 5 – 6см, а останній укіс – на висоті 8 – 10см. З цією метою, поля перед сівбою ретельно вирівнюють. Цей захід дозволяє різко зменшити втрати корму, збільшити виробність сінозбиральних агрегатів на 20 – 25%. Збільшення висоти зрізу на 1см веде до недобору 3 – 5% врожаю.

Ділянки з врожайністю до 200 ц/га зеленої маси скошують, як правило, у валки, а при більш високій – в прокоси. Суданську траву доцільно скошувати тільки у валки, так як вона дуже швидко відростає і можна не встигнути зібрати сіно з прокосів. На ділянках з високою врожайністю зеленої маси з полеглим і сплутаним травостоєм доцільніше застосовувати для скошування ротаційні косарки типу КРН – 2,1 або КПРН-3.

Для прискорення процесу сушіння скошеної трави варто застосовувати дворазове перевертання валків, що дозволяє краще зберегти поживність корму. Зменшення втрат поживних речовин у сіні може бути забезпечене і за рахунок впровадження прогресивних технологій – пров’янення трав у сонячну погоду шляхом плющування стебел бобових трав і ворошіння трави в прокосах, що забезпечує швидке зменшення вологості рослин до 45 – 55%; пресування сіна вологістю 22 – 24% (у траві не повинно бути грубостеблових бур’янів, маса 1п. м. валка повинно складати 1,4 – 1,6кг при його ширині не більше 1,4 м, рис 23).

Застосування активного вентилювання дозволяє навіть у сприятливу погоду збільшити збір сіна на 15 – 20%, в якому майже повністю зберігається протеїн. При цьому маса збирається з поля при вологості 40 – 45%, коли забезпечується висока збереженість листків; досушування необхідно проводити тільки пошарово; довжина скирди 25 – 35 м в залежності від типу вентилятора.

В процесі зберігання сіна його поживна цінність зменшується. Найменші втрати (5 – 10% сухої речовини) відмічаються при зберіганні його в сіносховищах або під наметом. При зберіганні під відкритим небом скирди обов’язково потрібно ставити на підстіжжя з соломи або гілок і накривати соломою. При підвищенні вологості в сіні відбуваються аеробні мікробіологічні процеси, що призводить до його псування і навіть самозапалення. Додання до сіна вологості більш 25% кухонної солі (1 – 2%) стримує зігрівання та пліснявіння сіна.

При заготівлі сіна можна застосувати хімічні консерванти, що дозволяє збирати його при підвищеній вологості, але не більше 30%. В якості консервантів використовують оцтову кислоту, КНМК (1 – 1,5% від маси сіна), безводний аміак (1 – 3%). Кислоти вносять при підбиранні сіна, аміак – у скирду, вкриті поліетиленовою плівкою і при активному вентилюванні – 3 рази по 15 хвилин. Він збільшує вміст протеїну та сприяє кращому травленню клітковини.

Сінаж – це по суті силос, приготовлений з прив’яленої сировини до вологості 45 – 60 %. У загальному розумінні це сіно-силос. Суть процесу полягає у прив’ялюванні трав до так званої фізіологічної сухості, тобто до часткового зневоднення зеленої маси до вологості, коли бактеріям така волога недоступна. Тому під час сінажування не відбувається маслянокисле і майже не спостерігається оцтове бродіння, є певна кількість молочної кислоти (0,9 – 2,2 % сухої речовини).

За даними науково-дослідних установ, поживність його дуже висока: 1кг сінажу відповідає 0,3 – 0,5 к. о., містить 35 – 65 г перетравного протеїну і понад 40мг каротину.

При виготовленні силосу або заготівлі сіна втрати поживних речовин досягають 20 – 30% і більше. Під час виготовлення сінажу втрачається 8 – 12% поживних речовин. В сінажі майже повністю зберігається листя і суцвіття. В зимовий період він не замерзає, що дає змогу механізувати процеси вивантаження корму.

У скошеній і прив’яленій траві, вологість якої становить 45 – 55%, водоутримуюча сила колоїдної системи клітин підвищується і досягає 50 – 52 атм. Вода клітин стає недоступною для бактерій. Тому прив’ялену траву, вологість якої становить 45 – 55%, бактерії не розкладають. Проте в ній можуть розвиватися плісеневі гриби. Оскільки вони є аеробними організмами, то, щоб прив’ялена трава не пліснявіла, її треба ущільнити і зберігати в герметичних сховищах.

За таких умов не пізніше як через 12 год. створюються анаеробні умови і процес молочнокислого бродіння або гниття припиняється. Отже, консервуючою основою сінажу є не кислотність середовища, а фізіологічна сухість маси.

Сінаж – вітамінний корм: 15 – 20кг його повністю задовольняють добову потребу дійних корів у каротині. При цьому в шлунку жуйних корів створюється сприятливе цукрово-протеїнове співвідношення (1: 1 або 1: 1,5), що забезпечує нормальний процес травлення. Сінаж добре поїдають тварини, використання його в раціоні наближає зимовий тип годівлі до літнього.

Сінаж можна виготовляти з різних трав незалежно від вмісту цукру в них. Найдоцільніше виготовляти сінаж з багаторічних бобових трав (конюшини, люцерни), а також з лучних. Бобові трави на сінаж збирають на початку фази бутонізації, злакові – на початку колосіння.

Технологічний процес виготовлення сінажу складається з таких операцій: скошування трав, плющення бобових; прив’ялювання скошеної трави і згрібання її у валки; подрібнення і одночасне навантаження у транспортні засоби або збирання трав з валків у копиці та навантаження їх (без подрібнення); перевезення до місця закладання сінажу; закладання, ущільнення маси і герметичне закриття її в сінажних спорудах. При виготовленні сінажу скошену траву прив’ялювати треба найскоріше, оскільки це різко зменшує втрати сухої речовини, особливо каротину. Для прискорення прив’ялювання застосовують плющення трави.

В сонячну погоду плющені трави прив’ялюють у покосах протягом 4 – 6 год, на півдні 3 – 4, в хмарну погоду 10 – 12 год. Для кращого прив’ялювання траву ворушать у покосах валкоутворювачами ГВК-6,0 або бічними граблями ГБУ-6. Цими граблями можна перевертати валки і розкидати їх після дощу.

Прив’ялену траву з валків одночасно підбирають і подрібнюють на частинки розміром 2 – 3 см підбирачем-подрібнювачем та КУФ-1,8, силосозбиральним комбайном, а також косарками-подрібнювачами КИК-1,4 (з підбирачем) та КИР-1,5Б. Подріблену масу з поля до сінажних споруд перевозять автомобілями-самоскидами самоскидними тракторними причепами.

Під час виготовлення сінажу прив’ялену масу негайно транспортують до сінажних споруд, а закладати його в кожну споруду треба не довше 2 – 3 днів.

Дозріває сінаж протягом 2 – 3 тижнів, після чого він має приємний фруктовий запах і добрі смакові якості. Сінаж, взятий з траншеї, треба згодовувати протягом 1 – 2 днів, бо при зберіганні в приміщенні довше він пліснявіє і набуває неприємного запаху. Маса 1м3 сінажу в баштах висотою до 10 м становить 300 кг, в траншеях, де його трамбували трактором 400 – 500 кг.

Основна умова виготовлення високоякісного сінажу – ущільнення його під час закладання його в споруду. В баштах заввишки до 10м для цього використовують вібраційний трамбувальник, а в траншеях – трактори. Траншею закладають так, щоб висота ущільненої маси над стінами траншеї становила 1м. Зверху сінаж вкривають шаром свіжескошеної подрібненої трави (заввишки 20 – 30 см), а для герметизації траншеї сінаж вкривають поліетиленовою або хлорвініловою плівкою.

Силосування – найбільш простий та ефективний засіб консервування зелених кормів. Основою процесу силосування є молочнокисле бродіння, в результаті якого в силосі накопичуються молочна і оцтова кислоти. Можливе також утворення й інших органічних кислот (олеїнової), спирту, а також вуглекислого газу. При дотримані технології силосування втрати поживних речовин не перевищують 10 – 15%. Для отримання максимальної кількості поживних речовин кукурудзи кукурудзу потрібно збирати у фазі воскової стиглості зерна, коли питома маса качанів у загальному врожаї сягає 45 – 50%, суміші гороху з вівсом – у фазі воскової стиглості зерна в 1 – 2 нижніх ярусів бобів. Оптимальною вологістю вважають 65 – 70%. Якщо маса має більш високу вологість до неї варто підмішувати суху подрібнену солому ячменю, вівса, проса. У правильно закладеному силосі температура не повинна перевищувати 32 – 37єС. Кожна силосна траншея повинна бути заповнена за 3 – 4 дні, маса має бути ретельно утрамбована й герметично вкрита.

Застосування хімічних консервантів сприяє покращенню якості та зберігання корму, зменшення у 2 – 3 рази втрат поживних речовин. В якості консервантів використовують мурашину, пропіонову, оцтову та бензойну кислоти, КНМК, піросульфат натрію та деякі інші хімічні препарати. Доза їх внесення у силосну масу залежить від виду сировини та препарату і складає для маси, що легко силосується, в середньому відповідно до перерахованих препаратів: 3,3,5,2,4 л/т та 4 кг/т. Перед внесенням рідкі органічні кислоти потрібно розбавити водою у співвідношенні 1: 2 – 3, а в спекотну погоду 1: 4 – 5.

Для свиней з метою скорочення витрачання концентрованих кормів та збагачення раціонів доцільно готувати комбінований силос. При цьому потрібно враховувати, що свині погано поїдають і засвоюють корми з високим рівнем клітковини. Основними компонентами комбісилосу можуть бути коренеплоди, вологе зерно кукурудзи або качани, зелена маса багаторічних і однорічних бобових і бобово-злакових трав. При заготівлі силосу потрібно дотримуватися таких основних технологічних вимог: сировина має бути доброякісною, чистою. добре силосуватись; коренебульбоплоди повинні бути добре очищені від землі; рослинні компоненти повинні бути подрібнені на часточки довжиною не більш 2 см, вологість комбісилосу має бути не меншою, ніж 50 – 60 і не більшою, ніж 70 %; добирати компоненти необхідно таким чином, щоб в 1 кг комбісилосу містилось не менше 0,3 кормові одиниці (к. о.),20 – 30 г перетравного протеїну, більше 20 мг каротину і не більше 50 г клітковини (для поросят не більше 30 г). Так, при використанні 60% качанів кукурудзи.30% кабаків і 10% зеленої маси люцерни в 1кг корму міститься: 0,31к. о., 21 г перетравного протеїну, 22 мг каротину. Силос необхідно закладати тільки в облицьовані траншеї, а при їх відсутності або нестачі – у земляні, вислані поліетиленовою плівкою.

На початку збирання кукурудзи на зерно, коли листя рослин ще зелене, а стебла досить соковиті (вологість 65 – 70%) їх силосують у чистому вигляді. Стебла з вологістю 40 – 50% потрібно силосувати у суміші (1:

1) з соковитими або водянистими кормами: кабаками, кормовими гарбузами, гичкою буряків, відходами овочівництва. Якщо на силос йдуть сухі стебла, їх потрібно ретельно подрібнити та ущільнити. Якщо відсутні соковиті корма, сухі стебла кукурудзи необхідно зволожити.

Силос можна готувати з багатьох культур, зокрема з кукурудзи, соняшника, суданської трави, бобово-злакових сумішок однорічних трав, озимого жита тощо. Для забезпечення конвеєрного надходження силосної маси протягом тривалого періоду необхідно вірно добирати найбільш врожайні культури та сорти, які дозрівають для силосування в різні періоди.

Обов’язковою умовою заготівлі необхідної кількості силосу з врахуванням страхових і перехідних фондів є суворе дотримання технологій вирощування силосних культур.

Заготівля коренеплодів і баштанних культур.

Коренеплоди (кормовий і цукровий буряк, морква) і плоди баштанних культур (кабаки, кабачки, гарбузи) є цінним дієтичним і молокогінним кормом, одними із основних джерел цукру в раціонах тварин. Найбільш раціонально їх застосовувати при насиченому грубими кормами з високим вмістом азотних речовин в раціоні.

Цукровий буряк використовується в основному для годівлі свиней, кормовий – великої рогатої худоби, а морква та кабаки усім видам сільськогосподарських тварин і птиці.

У зв’язку з великим вмістом води (80 – 88%) та вуглеводів (4 – 12%) коренеплоди та баштанні культури важко зберігати тривалий час у свіжому вигляді. Цукровий і кормовий буряк, а також моркву потрібно зберігати у бурякосховищах, а при їх відсутності – в траншеях і буртах шириною 2,5 – 3м, висотою 1,2 – 1,5 і довжиною 20 – 30м. Оптимальна температура зберігання 1 – 3єС. Особливо чутлива до підвищення температури морква,яка при температурі 10єС може зіпсуватись.

 

3.1 Технологія вирощування кормових культур які вирощуються в господарстві

Згідно до теми завдання курсової роботи розглянемо технологію вирощування еспарцету на насіння та зелений корм.

Господарське значення. У лісостепових і степових районах країни еспарцет за врожайністю нерідко переважає інші бобові трави. За даними Інституту кукурудзи УААН, вихід сіна люцерни при дворічному використанні становив 50 – 70, еспарцету 62 – 85 ц/га. На Уладівській дослідній станції (Вінницька область) врожайність сіна суміші конюшини з тимофіївкою за два роки використання становила 88,1, з еспарцетом і тимофіївкою – 106, 3 ц/га. Значні переваги має еспарцет порівняно з іншими травами при вирощуванні на схилах. У дослідах О.І. Зінченка в південному Лісостепу середня врожайність люцерни за 3 роки на південному схилі була 328 ц/га, еспарцету піщаного – 348, суміші люцерни з еспарцетом – 401 ц/га.

За кормовою цінністю еспарцет не поступається люцерні: 100 кг його сіна, як і сіна люцерни, відповідають 50 – 53 корм. од. На одну кормову одиницю зібраного без втрат листя сіна еспарцету припадає 180 – 200 г перетравного протеїну. При згодовуванні зеленої маси його тваринам вони не хворіють на тимпанію (здуття).

Еспарцет – цінна медоносна культура. З 1 га його посіву одержують 200 кг високоякісного меду.

Еспарцет, як і інші багаторічні бобові трави, є добрим попередником для озимих хлібів. Урожайність озимої пшениці, висіяної після еспарцету на один укіс, майже не поступається її урожайності по чистому пару.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Є понад 60 видів еспарцету. В країнах СНД трапляються майже всі види, найбільше – на Кавказі. Більшість дикоростучих видів еспарцету – цінні кормові рослини. У виробництві в Україні поширені три його види: посівний (Onobrichys viciafolia), піщаний (O. arenaria) і закавказький (O. transcancaseae) (рис.80). Еспарцет – давня культура. У Вірменії його вирощували за 1000 років до н. е.

Коренева система еспарцету добре розвинена, окремі корені проникають у ґрунт на глибину 3 – 4 м, а іноді й більше. На відміну від інших бобових культур, основна маса його коренів розміщується в орному шарі, завдяки чому він добре використовує поживні речовини не більш глибоких шарів ґрунту, як конюшина, а на глибині 40 – 100 см. За даними колишньої Миронівської селекційної станції, в орному шарі на глибині до 25 см у конюшини червоної міститься 78,9 %, у люцерни синьої 53,5, а в еспарцету звичайного – 4,8 % маси коренів, в горизонті 51 – 75 см – відповідно 3,7 %, 8,6 і 44,2 %.

Стебло еспарцету ребристе 60 – 120 см заввишки. Листки складні, непарноперисті. Квітки рожеві, суцвіття китиця. Запилення перехресне. Плід – однонасінний біб із сітчастою поверхнею. Насіння ниркоподібне, блискуче, зелено-жовте. Насіннєвим матеріалом є боби. Маса 1000 насінин (бобів) еспарцету посівного 18 – 22, піщаного 14 – 16, закавказького 18 – 20г.

Еспарцет добре засвоює поживні речовини з важкорозчинних сполук ґрунту. Вважалось, що еспарцет малочутливий до внесення органічних і мінеральних добрив порівняно з люцерною та конюшиною. У дослідах в Уманській ДАА (О.І. Зінченко) на змитих схилах еспарцет добре реагував на суміш азотних і фосфорних добрив, які вносили поверхнево під боронування навесні (N60Р60). Післядія добрива зберігалася протягом усього вегетаційного періоду. Внесення одних фосфорних (Р60) і фосфорно-калійних туків (Р60К60) не давало помітного ефекту.

Еспарцет посівний відзначається зимо – і посухостійкістю. Досить поширений в Україні. Походить з Прибалтики. Одноукісний. Рослина озимого типу. Період використання – до 5 років. Менш посухостійкий, ніж еспарцет піщаний. За один укіс дає 150 – 300 ц/га зеленої маси, 30 – 60 ц/га сіна.

Еспарцет піщаний – рослина ярого типу, дво-, трирічна. Більш поширена в культурі за інші види, відрізняється від еспарцету посівного більшою довговічністю, вищою врожайністю, зимо – і посухостійкістю. За рік дає два укоси, але стебла в нього грубі, менш облистнені, нижні листки на довгих, верхні – на коротких черешках. Суцвіття – довга (14 – 16 до 20 см) тонка китиця. Плоди дрібніші, ніж у звичайного еспарцету.

Еспарцет закавказький малопоширений в Україні. Рослина ярого типу, двоукісна. Висота стебла 60 – 70 см і більше, добре облистнена. Листя знизу на довгих, вгорі – на майже сидячих черешках, довгасте, загострене. Квітки яскраво – і блідо-рожеві, зібрані в щільні китиці. Боби напівкруглі.

Особливості будови кореневої системи еспарцету та його підвищена потреба в кальції визначають його розміщення. Сіють еспарцет переважно на схилах, змитих і малопродуктивних ґрунтах Степу і Лісостепу, у верхньому шарі яких достатньо кальцію. На корінні розвиваються бульбочкові бактерії.

Разом з корінням еспарцет накопичує у ґрунті 100 – 200 кг/га азоту. Щороку на стрижневому корені, як і на надземній масі, наростає нова коренева система, а попередня мінералізується і збагачує ґрунт на елементи живлення та органічну речовину.

Для проростання насіння потребує вологи в 1,5 раза більше за свою масу. Насіння починає проростати при температурі ґрунту 3 – 5°С. Оптимальною є температура 10 – 12°С на глибині ґрунту 3 – 4 см. За таких умов сходи з’являються на 7 – 10-й день.

Еспарцет більш посухостійкий, ніж конюшина червона і окремі сорти люцерни. Він також більш зимостійкий, крім закавказького. Проте для одержання високого врожаю еспарцету потрібна достатня забезпеченість ґрунту вологою, особливо його нижніх шарів.

У господарствах України найпоширеніші такі сорти: Піщаний 1251, Південноукраїнський, гібриди Дніпровський, Південнокавказький двоукісний, Кримський 36. Потенційна продуктивність усіх сортів еспарцету коливається від 250 до 500 ц/га зеленої маси та від 40 до 80 ц сіна з гектара, 120 – 200 ц/га сінажу.

Технологія вирощування. Еспарцет розміщують у сівозмінах після різних попередників – ярих і озимих зернових, кукурудзи на зерно, технічних та інших культур. Сіють еспарцет під покрив і чистими посівами. Тому система обробітку ґрунту спрямована на створення оптимальних умов росту не тільки трав, а й покривної культури. Це, в свою чергу, зменшує енергозатрати на вирощування еспарцету, оскільки при цьому одержують додатковий урожай. Правда, і без покриву еспарцет в рік сівби нарощує значну зелену масу. Тому питання сіяти еспарцет під покрив чи без покриву слід вирішувати в кожному конкретному випадку.

Удобрення. При врожаї близько 450 ц/га зеленої маси еспарцет споживає 300 – 320 кг/га азоту, 60 – 80 кг фосфору, 180 – 200 кг/га калію. Близько 40 % кількості азоту рослина виробляє сама за рахунок фіксації його з повітря бульбочковими бактеріями, а решту бере з ґрунту, якщо додатково не вносити добрив. При внесенні добрив частка вилученого азоту з ґрунту і добрив при цьому може становити: 80 – 100 кг/га з ґрунту і 46 – 60 до 80 кг/га – за рахунок мінеральних або органічних добрив. Ефективність добрив посилюється при достатньому зволоженні. При цьому поліпшується також фіксація атмосферного азоту. Досліди кафедр агрохімії і рослинництва Уманської ДАА показали, що на глинистих опідзолених і звичайних чорноземах та сірих лісових ґрунтах при частковому зрошенні (близько 600 – 800 м3/га води) в умовах Лісостепу й Полісся норма азоту може становити 100 – 120 кг/га. Врожай зеленої маси на фоні внесення 80 – 100 кг/га фосфору і калію становив 600 – 700 ц/га за 3 – 3,5 укоса.

У Степу еспарцет удобрюють лише на зрошуваних площах з урахуванням запланованого врожаю та родючості ґрунту. Внесені добрива сприяють підвищенню врожайності і поліпшенню якості корму. Зокрема, в рослинах підвищується вміст протеїну і каротину.

Еспарцет добре реагує на органічні добрива. Їх вносять як під попередники та передпопередники, так і безпосередньо під культуру восени, перед оранкою на зяб. У зволожених районах Лісостепу й Полісся вносять 40 – 60 т/га, а в засушливих (Степу) 30 – 35 т/га. Ці норми є орієнтовними, їх треба диференціювати з урахуванням типу ґрунту, попередників, районів вирощування та ін.

При рН < 7 зменшується азотфіксуюча властивість бульбочкових бактерій, зростає споживання рослинами азоту з ґрунту. На кислих і слабокислих ґрунтах ефективне внесення щороку 80 – 90 до 100 – 120 кг/га мінерального азоту. На нейтральних і лужних ґрунтах його краще вносити перед сівбою від 30 – 40 до 60 кг/га.

Як уже зазначалося, еспарцет добре реагує на азотні добрива. Їх вносять навесні до 60 кг/га д. р. по тало-мерзлому ґрунту або заробляють культиваторами на глибину 10 – 12 см. Останній спосіб, особливо на схилах, ефективніший.

Позитивно впливають на продуктивність еспарцету мікродобрива – молібденові, борні, марганцеві та ін. Так, внесення молібденових добрив на дерново-підзолистих, дерново-лучних, сірих лісових ґрунтах, опідзолених і реградованих чорноземах підвищує врожайність трав у перерахунку на сіно до 10 – 12 ц/га. Крім того, під впливом молібдену у вегетативній масі рослин на 15 – 20 % збільшується вміст протеїну. Позитивна дія марганцю виявляється при внесенні його на чорноземах і каштанових ґрунтах. Кальцієві добрива рекомендується вносити або використовувати для вапнування, коли верхній шар ґрунту містить менше 0,02 % кальцію. Борні добрива широко застосовують на насінницьких посівах.

Сівба. Сіють насінням районованих сортів не нижче другого класу, чистим від насіння бур’янів, особливо карантинних. Перед висіванням насіння провітрюють, прогрівають, інокулюють, збагачують на мікроелементи (молібден, бор, марганець).

На корм еспарцет сіють навесні під покрив ранніх ярих і кукурудзи на зелений корм, післяукісно. В післяукісних посівах його можна сіяти як без покривної культури, так і підсівати під кукурудзу на зелений корм. Післяжнивно його сіють без покривної культури. Норма висіву 6 – 8 млн. схожих насінин на 1 га, або 100 – 120 кг/га. Висівають насіння, дотримуючись міжрядь 15 см, звичайними зерновими сівалками на глибину 3 – 4 до 5 см. Після сівби ґрунт обов’язково коткують. На зайнятих парах добрі результати дає поєднання еспарцету з буркуном білим. Це підвищує вихід

корму, оскільки еспарцет (особливо піщаний) у перший рік нерідко менш урожайний, ніж конюшина та буркун. Зелену масу використовують на зелений корм і виготовлення сінажу.

Догляд за посівами полягає в осінніх фосфорно-калійних (Р60К60) та весняних (N60Р45К45) підживленнях і весняному боронуванні середніми боронами. Хороші густі травостої немає потреби обробляти гербіцидами та пестицидами. Останні інколи використовують на насінних площах.

Збирання. Оскільки еспарцет – добрий медонос, його збирають у фазі повного цвітіння. Згодовують переважно великій рогатій худобі, вівцям, коням. Не слід скошувати за один прийом всю площу. При пересушуванні еспарцет втрачає листя, яке дуже легко обламується. Треба скошувати таку площу, з якою можна впоратись за день. Сіно обов’язково досушують під накриттям активним вентилюванням, а ще краще – прив’ялюванням у валках і використовують для приготування високоякісного сінажу.

Вирощування еспарцету на насіння. Виробництво насіння багаторічних трав у багатогалузевих господарствах проводять на полях, де їх вирощують на корм, – у кормових, ґрунтозахисних і польових сівозмінах.

Насінники закладають високоякісним насінням супереліти, еліти або першої репродукції з першокласною господарською придатністю.

Для кращого росту насіння слід інокулювати відповідними штамами бульбочкових бактерій. Для цього його перед сівбою обробляють ризоторфіном, що містить ці штами.

Підготовка насіння для насінних посівів включає ті самі прийоми, що й для звичайних виробничих посівів. Так, насіння озимих (кормового жита і пшениці, ярого жита та ін.) бажано інкрустувати, додаючи в плівку разом із фунгіцидами мікроелементи та біостимулятори.

Основна підготовка ґрунту залежить від строку сівби і попередника. Восени провадять зяблеву оранку на глибину 25 – 27 до 32 см, неглибока оранка на 14 – 16 см після озимих проміжних, а також на зрошуваних ділянках.

Під літні (післяукісні й післяжнивні) посіви трав на зрошуваних площах, а також під озимі посіви частіше проводять поверхневий обробіток дисковими знаряддями з одночасною культивацією або комбінованими агрегатами, наприклад АГ-6; КРУ-3,7; АКШ-5,6; Агро-3; АП-6 та ін. Такий обробіток забезпечує появу дружних сходів, тоді як після оранки вони бувають зріджені.

Передпосівна підготовка ґрунту така сама, як під озимі, ранні ярі, пізні ярі, післяукісні посіви. Щоб знищити бур’яни, на пізніх весняних посівах люцерни попередньо проводять 2 – 3 культивації, в тому числі передпосівну.

Для росту і підвищення насінної продуктивності під зяблеву оранку слід вносити до 40 т/га органічних добрив або добавляти іншу органіку (в тому числі сидерати). Потім ріст рослин, їх цвітіння і дозрівання регулюють застосуванням мінеральних добрив. Вносять молібденові, цинкові, борні, марганцеві та інші добрива.

Навесні у перший рік використання насінників вносять фосфорно-калійні (Р45-60К45-60), азотні у стартовій дозі (N30-45). У наступні роки, коли рослини утворюють сильні кущі, азотних добрив не вносять або дають їх по 30 – 40 кг/га д. р.

На бідних ґрунтах, зокрема на торф’яних і піщаних, слід вносити підвищені дози калійних добрив (N100-120), збільшують також дози азотних добрив до 60 кг/га д. р.

Еспарцет можна висівати як навесні – наприкінці квітня – у травні, так і влітку – у червні – липні. Навесні його доцільно висівати під покрив виковівсяної суміші, кукурудзи, проса, післяукісно після озимих проміжних безпокривно або під покрив проса і кукурудзи. Висівають широкорядним способом з міжряддями 70 см. Застосовують широкорядний безпокривний посів наприкінці квітня – на початку травня із стрічковим внесенням гербіцидів. Ефективні безпокривні посіви еспарцету після збирання ранніх ярих і гороху на зерно.

Насінники сіють зернотрав’яними або універсальними сівалками. Норми висіву на насіння зменшують у 2 – 3, а то й у 6 – 8 разів порівняно з нормами висіву на кормових посівах. Навіть на звичайних рядкових посівах норму висіву зменшують на 30 – 60 %.

До 6 ц/га насіння еспарцету можна мати з 36 – 40 розкущених рослин на 1 м2 або 50 Ї 60 кг/га.

Глибина загортання насіння Ї 4 – 6 см. На важких ґрунтах і в умовах достатнього зволоження на 3 – 4 см.

Догляд за насінниками. На широкорядних безпокривних посівах можна проводити міжрядний обробіток по маячних культурах, наприклад, по вівсу, гречці. Сходи цих культур з’являються раніше, ніж трав, і це дає змогу провести шарування. Гербіциди на насінниках у рік закладання застосовують насамперед на безпокривних посівах. Якщо трави висіяно під невеликий покрив – виковівсяні суміші, висіяної меншими нормами (30 – 40 кг вівса,

60 – 80 кг вики), або кукурудзу на зелений корм, такі покриви пригнічують бур’яни і при ранньому збиранні забезпечують наступне добре відростання багаторічних трав.

Восени в рік сівби на насінниках бобових трав вносять фосфорно-калійні добрива (Р45К45). Це поліпшує осінній ріст рослин, тому наступного року трави будуть краще кущитись. Восени (не пізніше початку жовтня) доцільно провести підкошування трав, особливо якщо є бур’яни, які можуть достигнути і обсіменитись. На другий рік і в наступні роки проводять весняне боронування. Воно дає змогу вичесати минулорічні стебла, поліпшити аерацію верхнього шару ґрунту, знищити сходи бур’янів і поліпшити фітосанітарний стан поля. Перед боронуванням по мерзлоталому ґрунту вносять азотні (N30-35), фосфорно-калійні (Р45К45) добрива. Велике значення має і спалювання минулорічних стебел на насінниках трав. При цьому знищується до 80 % шкідників, які вийшли на поверхню і знаходяться в стерні. На великих площах для цього використовують спеціальні агрегати.

Насінники еспарцету другого і наступних років використання, у Степу восени, обробляють долотоподібними лапами упоперек напряму посівів. Глибина обробітку – 12 – 14 до 18 – 20 см з відстанню між лапами 25 см. Для затримання талих вод і літніх опадів восени проводять щілювання. Крім того, на всіх широкорядних посівах насінників здійснюють міжрядні розпушування, які поліпшують аерацію ґрунту і дають змогу знищити бур’яни.

За якісного механічного догляду гербіциди на насінниках звичайно не використовують. Проте обробки біопрепаратами (дендробациліном, ліпідоцидом та ін.), а також пестицидами, які проводять до початку цвітіння, бувають необхідні на посівах бобових трав.

Важливим заходом підвищення урожайності насіння еспарцету є додаткове запилення. Еспарцет запилюється бджолами пасік, які вивозять на посіви.

Збирання насінників. Еспарцет збирають роздільно, обмолочуючи валки.

Строки збирання визначають за станом насіння. В еспарцету у разі перестигання частина бобиків обсипається, тому треба запобігати перестоюванню трав на пні і пересиханню в покосах. Втрати насіння еспарцету внаслідок обсипання можуть сягати 35 – 40 %. Для зменшення втрат насіння збирають роздільно при побурінні частини бобиків. Проте навіть при роздільному збиранні можливі втрати. У зв’язку з цим доцільно застосовувати спеціальні пневмопідбирачі для додаткового збирання насіння, що обсипалось.

Насінники усіх культур слід збирати у стислі строки. В дощову погоду не можна залишати валки в полі. Слід завозити всю масу під навіси і накриті токи, розстеляти тонким шаром і досушувати, оскільки вологе насіння швидко втрачає схожість.

Технологічна карта вирощування еспарцету наведена в таблиці 11

Таблиця 11. Технологічна карта вирощування еспарцету на зелений корм Площа: 40 га; Урожайність: 300 ц/га; Удобрення: N60Р60К60

 

Одиниці виміру Обсяг робіт Агротехнічні строки проведення робіт Норма виробітку Склад агрегату Кількість агрегатів, шт.
Марка трактора Марка с/г машини
га 40 Після збирання попередника 66,2 Т-150К ЛДГ-15
га 40 Через 10-12 днів після лущення 6,1 Т-150 ПЛН-5-35
га 40 Фізична стиглість ґрунту 99,3 Т-150 СГ-21БЗСС-1,0
т 4,0 Перед сівбою 7,00 ПС-10
т 4,0 Перед сівбою 109,0 ЮМЗ-6Л ПЕ-Ф-1А
т 4,0 Перед сівбою - ГАЗ-53А УЗСА-40
га 40 За оптимальної температури ґрунту 10 – 12°С на глибині 3 – 4 см. 30,9 Т-150 СП-11СЗТ-3,6
га 40 Одразу після сівби 28,0 ЮМЗ-6Л С-11УЗКВГ-1,4
га 40 Фаза повного цвітіння 9,60 КСК-100А -
т 405 Одночасно зі збиранням КАМАЗ-5510 -
т 7,56 Перед внесенням 89,60 ЮМЗ-6Л АИР-20
т 7,56 Перед внесенням 109,0 ЮМЗ-6Л ПЕ-Ф-1А
га 40 Пізно восени 31,60 ЮМЗ-6Л МВУ-100
га 40 Після внесення добрив 35,84 Т-150 ЩН-2-140
т 4,04 Рано навесні перед початком вегетації 109,0 ЮМЗ-6Л ПЕ-Ф-1А
га 40 Рано навесні перед початком вегетації 31,6 ЮМЗ-6Л МВУ-100
га 40 Фаза повного цвітіння 9,60 КСК-100А -
т 459 Одночасно зі збиранням - КАМАЗ-5510 -
га 40 Фаза повного цвітіння 9,60 КСК-100А -
т 377 Одночасно зі збиранням - КАМАЗ-5510 -
га 40 Пізно восени 35,84 Т-150 ЩН-2-140

 

 

Поживна цінність сіна

Сіно є одним з основних і найбільш поживним грубим кормом для великої рогатої худоби, овець, коней, кролів та інших тварин у зимовий період.
В 1 кг хорошого сіна міститься в середньому 0,4-0,5 корм, од., 60-70 г перетравного протеїну, 40-50 мг каротину (провітаміну А). Крім того, сіно багате на вітаміни групи В, Е і К, мінеральними речовинами, гормонами і іншими біологічно активними речовинами.
За рахунок високої якості сіна тварини можуть задовольнити потребу в загальному рівні харчування (кормових одиницях) на 40-50%, в перетравного протеїну – на 35-45%, більш ніж наполовину – в мінеральних речовинах і повністю – в каротині. Тому якості заготовленої сіна в господарстві слід приділяти особливу увагу.
Якість і врожайність сіна багато в чому залежать від типу кормового угіддя, строків збирання трав, ботанічного складу травостою, техніки і технології приготування сіна, умов його зберігання та багатьох інших факторів. Кожний з численних чинників, а тим більше поєднань кількох із них можуть мати вирішальний вплив на поживну цінність сіна. У всьому різноманітті умов, які впливають на врожай сіна і його якість, найважливішими є ботанічний склад та строки збирання трав.
Для отримання високоякісного сіна використовують посіви багаторічних і однорічних бобових і злакових трав в чистому вигляді, їх суміші, а також травостій природних кормових угідь.

 

                       3.3  Заготівля зберігання та оцінка якості сіна

Наукові основи заготівлі сіна

Сіно отримують висушуванням трави до вологості 14-17%. При цьому висушування повинно бути проведено так, щоб сіно вийшло зеленого кольору, з гарним ароматом, без пилу і цвілі, з мінімальними втратами листя і суцвіть. Якщо вологість сіна підвищена, то в ньому розвивається цвіль, що призводить до псування корму. У період висушування трави відбуваються неминучі втрати поживних речовин, які можна звести до мінімуму.
Висушування трави в природних умовах є складним біохімічним процесом, у якому виділяють два періоди:
1) період так званого голодного обміну, коли клітини скошених рослин ще живуть, і 2) період після відмирання рослинних клітин.
У перший період відбувається розпад і втрати поживних речовин в результаті дихання клітин, що триває в рослинах до тих пір, поки вміст вологи в них не зменшиться приблизно до 40-50%, при цьому припиняється можливість життя рослинних клітин. У процесі дихання клітин затрачуються і губляться, головним чином, розчинні вуглеводи (цукор, крохмаль). Одночасно йде процес зміни білкових речовин, у результаті якого збільшується вміст амідів, а при глибокому голодуванні клітин накопичуються аміачні сполуки (нітрити та нітрати).
Кількість втрат поживних речовин у цей період залежить від температури і вологості повітря і тривалості висушування скошеної трави. Тому чим швидше відбувається висушування, тим швидше відмирають рослинні клітки внаслідок висихання, тим менше втрачається поживних речовин. Висушування трави в цей період необхідно організувати так, щоб скошена трава швидше досягла вологості 40-50%, і забезпечити одночасне відмирання листя і стебел рослин.
У другому періоді, після відмирання клітин рослин, зміни у складі висушуємо трави і втрати поживних речовин відбуваються внаслідок активної діяльностіферментів і фотохімічних процесів. Вода в цей період видаляється шляхом випаровування з поверхні мертвої рослинної маси. Щоб зберегти в цей період в висушуємо траві максимальну кількість поживних речовин, особливо таких цінних, як каротин і амінокислоти, треба досушування швидко довести скошену траву до того стану, при якому припиняється активна діяльність окисних ферментів, тобто знизити вологість до 14-17%. Тривалий висушування призводить до великих втрат каротину, вітамінів та протеїну.
Поряд з втратами поживних речовин в результаті біохімічних процесів висушування трави пов’язано і з механічними втратами внаслідок обламування ніжних частин рослин (листя, суцвіть) при перевертанні, згрібанні, копненіі і т.д. Величина цих втрат залежить від властивостей трави, способів сушіння, погоди. Бобові рослини (конюшина, люцерна та ін) втрачають особливо багато поживних речовин в листках. Листя у цих рослин становлять приблизно половину маси всієї рослини з вмістом близько 80% протеїну, більше половини безазотистих екстрактивних речовин і тільки близько 20% клітковини всього рослини, вміст каротину в листках у 8-20 разів вище, ніж у стеблах. У сприятливі погодні умови втрати внаслідок обламування листя і ніжних пагонів у люцерни становлять 10-15%, а за поганих умов їх кількість може доходити до 60-65% усього врожаю.
Нарешті, при збиранні сіна в погану погоду втрати поживних речовин різко зростають від вилуговування дощами і псування мікроорганізмами, а також внаслідок посилення окисних процесів, що руйнують каротин.
Полувисушенную траву і готове сіно слід оберігати і від зволоження росою. У вологому сіні в теплу погоду на сонячному світлі швидко руйнується каротин.
Таким чином, швидка сушка трави є основною умовою правильної збирання сіна та отримання високоякісного корму. У лісолуговий зоні скошену траву в гарну погоду залишають на кілька годин на прокошуваннях, а потім згрібають у валки, у валках траву сушать від 1 до 3 днів, в залежності від виду рослин, і остаточно досушують у копах. У степовій смузі траву відразу ж після скошування згрібають у валки і досушують в копах.
При нормальній сушінні в гарну погоду загальні втрати сухої речовини трави коливаються від 10 до 30%, при несприятливих погодних умовах вони сягають 50% і більше, також значні і втрати протеїну та інших поживних речовин. Внаслідок руйнування в процесі сушіння легкорозчинних речовин і втрат ніжних частин рослини, багатих поживними речовинами, перетравність сіна в організмі тварин завжди нижче, ніж трави, з якої сіно приготовлено.
Меншими втратами, особливо білка та каротину, супроводжується сушка трави на вішалах, козлах, пірамідах та ін При цьому пров’ялених траву навішують на дерев’яні пристосування таким шаром, щоб повітря вільно проходить через неї, а дощова вода могла вільно скачуватися на зовнішній поверхні. Вигоди сушіння на вішалах для тих місць, де збирання утруднена дощовою погодою, вельми значні: на 60% збільшується кількість протеїну і на 25% – кормових одиниць в порівнянні зі звичайною сушінням на землі. Такий спосіб сушіння сіна застосуємо на невеликих фермах, він поліпшує якість сіна, але дещо збільшує витрати ручної праці.

Прийоми прискорення сушіння трав у полі

Для отримання максимальних врожаїв сіна високої якості необхідно дотримувати деякі загальні технологічні умови. Важливу роль відіграють висота і час скошування травостою, прийоми, що сприяють прискоренню процесу сушіння, – плющення, ворушіння, перевертання скошеної маси у валках і прокошуваннях.
Висота скошування трав впливає не тільки на збір поживних речовин, але також і на якість і врожайність травостою в наступні роки. При низькому скошуванні трав кількість сіна може бути максимальним, проте другий укіс може бути значно менше, так як відростання трав відбувається повільно, потрібно більше поживних речовин для їх розвитку. Крім того, це призводить до пригнічення травостою, до зниження продуктивності в наступні роки користування і випадання з його складу найбільш цінних компонентів. Скошування трав вище оптимальної висоти також негативно позначається на врожайності і якості сіна. Визначено, що оптимальна висота скошування для багаторічних сіяних трав і природних сіножатей дорівнює 5-6 см, при другому укосі – 6-7 см, для однорічних трав та їх сумішей – 4-6 см, для високостебельчатих трав (буркун та ін) – 10-12 см від поверхні грунту.
У суху ясну погоду час скошування будь-якого типу сінокісних угідь не є лімітуючим фактором. При випаданні опадів або ранкової роси трави доцільно скошувати після провітрювання. При скошуванні мокрих трав у валки значно подовжуються терміни сушіння і різко зростають втрати поживних речовин. Косіння природних і сіяних трав проводять косарками КС-2, 1, КДП-4, КСШ-2ДА, КФН-2, 1, КФН-1, 6, КПП-2, КТП-6, косарки-плющилки КСК-100, Е- 301 і КПВ-3, 0.
Важливим технологічним прийомом, який пришвидшує сушку високоврожайний бобово-злакової травосуміші, є плющення. Із загальної кількості вологи в усьому рослині, наприклад конюшинове, близько 70-75% її міститься у стеблах. У злакових травах вологи зазвичай міститься на 8-10% менше. Швидкість вологовіддачі бобових і злакових трав, прибраних в сприятливу погоду на сіно, різна (вона вища у злакових рослин). Тому сушка бобових і злакових трав протікає нерівномірно і терміни її значно розтягуються. Плющення збільшує швидкість вологовіддачі стебел конюшини більш ніж на 20%, а конюшина-тімофеечной суміші – на 40%. Крім того, плющення забезпечує рівномірність сушіння всього рослини. Якщо листя неплющенного конюшини сохнуть в 2,4 рази швидше, то у розплющених рослин швидкість вологовіддачі стебел і листя майже вирівнюється.
Без плющення у складі бобово-злакових травосумішей тимофіївка, наприклад, висихає в 1,5 рази швидше, ніж конюшина. При плющенні бобових трав швидкість вологовіддачі конюшини і тимофіївки також вирівнюється: у плющеного конюшини вона становить 0,8% у годину, а у тимофіївки – 0,7%. Плющення травосумішей особливо важливо проводити при заготівлі пресованого сіна. Нерівномірний розподіл вологи в пресованої масі призводить до утворення вогнищ розігрівання і пліснявіння сіна в тюках. Слід зазначити, що плющення злакових трав не є визначальним прийомом прискорення їх сушіння. Порожній стебло, наприклад, тимофіївки сохне лише на 25% повільніше аркуша. Тому плющення злакових трав у чистих посівах малоефективно.
Для плющення сочностебельних бобових трав, особливо в ранні фази їх розвитку, використовують плющильня тракторну причіпну ПТП-2, 0, косарки-плющилки КПВ-3, 0 і Е-301. Тиск на вальцях регулюють, щоб вузли на стеблах трав розчавлювали, стебла сплющувався, але листя і суцвіття не обривалися. Тому залежно від величини врожаю та виду травостою при скошуванні і плющенні необхідно підбирати оптимальний тиск на вальцях плющілок.
Плющення трав при високій температурі повітря і низькій відносній вологості слід проводити безпосередньо при скошуванні або слідом за ним. Плющення трав, особливо бобових, на наступний день або за нестійкої погоди не тільки неефективно, але навіть шкідливо. Це пов’язано з доламування бистроподсихающіх листя або вимиванням поживних речовин дощем.
Для прискорення сушіння трав і отримання високоякісного сіна поряд з плющенням необхідно застосовувати ворушіння та перевертання скошеної маси в прокошуваннях і валках. Перше ворушіння в прокошуваннях рекомендується проводити слідом за скошуванням, наступні – у міру підсихання верхніх шарів маси в прокошуваннях. Якщо пров’ялених траву не ворушити, то верхні шари, як правило, бувають пересушеними (вологість 25-30%), у той час як у нижніх шарах вологість складає 65-75%. У результаті сушка необгрунтовано затримується, сіно знебарвлюється, втрачає каротин, стає крихким, обламуються найбільш цінні частини рослин і різко знижується поживність і біологічна цінність. При ворошіння скошеної трави поліпшується аерація, сушка протікає більш рівномірно і швидко.
Щоб знизити втрати листя при ворошіння, необхідно правильно вибрати час для цієї процедури протягом дня. Ворошіння в середині дня призводить до найбільших втрат поживних речовин. Тому ворушити сіно слід у ранкові або вечірні години.
Використовуючи плющення і ворушіння, особливо на високоврожайних ділянках, де товщина шару свіжоскошеної трави може досягати 20 см і більше, можна на 1,5-2 дні скоротити час сушіння трав у порівнянні зі звичайним способом заготівлі сіна.
Нерідко при збиранні високоврожайних трав на сіно ворушіння не дає належного ефекту. Скошені травосуміші при ворошіння граблями ГВК-6 укладаються нерівним шаром, і сушка проходить нерівномірно. Тому рекомендується провяліванія трав у прокошуваннях проводити до 55-60% вологості, а потім масу згрібати у валки і досушувати.
Ворошіння скошеної трави, особливо з великою питомою вагою бобових, слід припиняти при вологості не нижче 45-50%. В іншому випадку можливе зниження якості сіна і великі втрати за рахунок обламування листя і суцвіть.
У районах з жарким кліматом скошування трав необхідно проводити відразу у валки або згрібати масу одночасно зі скошуванням. Це запобігає руйнівний вплив сонячних променів. У районах з вологим кліматом, і особливо після випадання опадів, для прискорення сушіння і зниження втрат поживних речовин перевертання скошеної трави слід проводити при достатній підсушуванні верхнього шару. Наступне перевертання проводять в міру зниження вологості трави, але не нижче 40-45%.
Ворошіння трави в прокошуваннях, перекидання і згрібання сіна у валки проводять граблями ГВК-6, 0, ГБУ-6, 0 або Граблі-ворушилка Е-247/249. Для згрібання підсушеної маси використовують також поперечні тракторні граблі ГП-14, ГПП-6 і ГТП-6.

                                  3.4Фази і терміни скошування трав

Поживна цінність сіна залежить не тільки від якості травостою, але і від правильно обраних строків збирання трав. Несвоєчасне прибирання трав значно знижує кормову та біологічну цінність сіна. При занадто ранній прибирання знижуються якісні показники сіна за рахунок випадання цінних у кормовому відношенні трав і зниження їх продуктивності в наступні роки, при занадто пізньої – за рахунок переростання трав і перетворення найбільш цінних поживних речовин в важкоперетравлюваних.
Оптимальним терміном збирання трав на сіно є початок цвітіння: фаза бутонізації – у бобових трав, у злакових – колосіння. При збиранні бобово-злакових або різнотрав’я час першого укосу визначають по фазі розвитку основного компонента в травостої або за типом сінокосу.
При заготівлі сіна на практиці часто прибирання починають у більш пізні фази розвитку трав – при повному цвітінні – і закінчують її наприкінці цвітіння і навіть при утворенні насіння. Запізнення із збиранням зазвичай аргументують тим, що збір сіна і навіть кормових одиниць з гектара площі буває вище в період повного цвітіння, ніж у фазу бутонізації. Дійсно, валове виробництво сухої речовини трав, прибраних в більш пізні терміни, буває вище. Однак при уважному аналізі врожайності трав цієї переваги, як правило, не виявляється. Надбавка врожаю відбувається в основному за рахунок збільшення кількості клітковини в рослинах. У той же час перетравність найбільш цінних поживних речовин, в тому числі і клітковини, різко знижується.
Встановлено залежність вмісту поживних речовин в сіні та їх перетравність від термінів збирання трав. Так, в 1 кг сухої речовини сіна з конюшини-злакової суміші, зібраної у фазі бутонізації, містилося 150 г протеїну, 270 г клітковини, зібраної у кінці цвітіння – 90 і 360 г відповідно. Перетравність протеїну у корів знизилася з 65 до 48%, а клітковини – з 64 до 56%. Кількість перетравного протеїну в 1 кг сіна зменшилася з 98 до 1943
У міру старіння травостою в урожаї зменшується частка листя і збільшується частка стебел. Листя значно багатшими поживними речовинами, ніж стебла, що і визначає поживну цінність всієї рослини. Поряд з цим у міру старіння рослин знижується вміст поживних речовин в листках і стеблах взагалі, що пов’язано з біологічними особливостями трав’яної рослинності.
Фази розвитку кормових культур досить швидко змінюються. Тому прибирання сіна по кожному типу сінокосів слід починати в оптимальні терміни і закінчувати протягом 8-10 днів. Наприклад, урожай конюшини-тімофеечной травосуміші, зібраної у фазі бутонізації конюшини, склав 50,8 ц / га, при цьому кормових одиниць зібрано 47,8 ц / га. На 1 корм. од. отримано 155 г перетравного протеїну. Урожай тієї ж травосуміші, зібраної у фазі початку цвітіння конюшини, склав 56,9 ц / га, кормових одиниць зібрано 49,4 ц / га. На 1 корм. од. отримано 100 г перетравного протеїну. При збиранні у фазі повного цвітіння конюшини ці показники виявилися наступними: 56,7 ц / га сіна, 45,4 ц / га корм. од. і 86,8 г перетравного протеїну на 1 корм. од. У зонах підвищеного зволоження, на заплавних луках:: в умовах зрошення скошування окремих травостоїв може тривати до 12-15 днів

 Способи і техніка заготівлі сіна

Якість сіна залежить від проведення цілого ряду організаційних заходів. До них відносяться своєчасна підготовка збиральної техніки з урахуванням передбачуваної врожайності трав, стану і типу сіножатей, погодних умов та ін Особлива увага повинна бути звернена на ефективне використання і технічне обслуговування збиральних машин. Це не тільки скорочує строки збирання і підвищує якість сіна, але й збільшує продуктивність праці, зменшує втрати кормів і знижує їх собівартість.
Заготівля розсипного сіна. З існуючих способів заготівлі сіна найбільшого поширення набуло приготування розсипного сіна (70-90%). Розсипне сіно заготовляють з копненія в полі або проводять підбір його безпосередньо з валків.

Технологічна схема заготівлі розсипного сіна передбачає скошування трав у прокошування, плющення, ворушіння, згрібання у валки, копненіе, навантаження копиць у транспортні засоби, перевезення та скиртування.  При заготівлі розсипного сіна скошену траву в покоси необхідно згрібати у валки в суху погоду при вологості 45-50% в залежності від погодних умов, ботанічного складу травостою та ін Пересушування трави в прокошуваннях призводить до великих втрат за рахунок обламування листя і суцвіть при згрібанні в валки. Після висушування трави у валках до 30-33%-й вологості за допомогою підбирача-копичник ПК-1, 6А сіно збирають у копи, що мають циліндричну форму з сферичним верхом. Діаметр копиці – 2,5 м, висота – 2,2 м. У перетині копиця неоднакова по щільності, зовнішній шар щільніший, ніж у центрі. Таке укладання копи забезпечує швидке висихання сіна і меншу промокаемость його в дощову погоду. У копицях сіно досушують до вологості 20-22%, сволаківают його копновозамі або волокушами (КУН-10, ВУ-400, ВНШ-3, 0 та ін) і перевозять до місця зберігання. Укладене на зберігання розсипне сіно має мати вологість не вище 18%. Копненіе сіна і сволаківаніе копиць у певних випадках можна виключити, якщо при гарній погоді добірку сіна здійснювати безпосередньо з валків. При цьому можуть значно скоротитися втрати і затрати праці і коштів.
Заготівля пресованого сіна. Приготування паковану сіна в польових умовах має істотні переваги в техніко-економічному відношенні порівняно з заготівлею розсипного сіна. При правильній організації цього способу заготівлі сіна майже повністю виключається ручна праця, в 2-2,5 рази скорочуються втрати за рахунок осипання листя і суцвіть при сволаківаніі, копненіі, стогованіі, значно скорочуються витрати на транспортування, укладання на зберігання і роздачу сіна худобі. Тюки пресованого сіна краще складуються, займаючи в 2,5 рази менший обсяг, ніж розсипне сіно. У них набагато краще зберігаються поживні речовини.
До теперішнього часу найбільшого поширення знаходила заготівля пресованого сіна за допомогою прес-підбирачів, що формують тюки прямокутної форми розмірами 36 х 50 х 90 см. Тюки з пресувального камери механічно викидаються на поле для подальшої досушки або ж відразу завантажуються (вручну або за допомогою спеціальних пристроїв) в причепи і транспортуються до місця зберігання.
При заготівлі пресованого сіна процес провяліванія трав у поле такої ж, як і при збиранні розсипного сіна, проте вологість маси повинна бути нижче і перебувати в межах 20-22%.
Важливою умовою для отримання високоякісного пресованого сіна є використання однорідної рослинної маси з вирівняною вологістю. В іншому випадку може статися розігрівання і пліснявіння корму усередині тюка. Отримання однорідної маси і висушування її до необхідної вологості протягом 1-2 днів сприяє плющення і, залежно від погодних умов, 1-3-кратне ворушіння трави в прокошуваннях і валках.
Щільність і маса тюків залежить від вологості трави та ботанічного складу травостою. При заготівлі максимально щільних тюків (180-200 кг / м 3) необхідно використати майже повністю сухе сіно. Якщо пресоване сіно планується досушувати за допомогою активного вентилювання, то можна використовувати пров’ялених траву з вологістю 30-35%. Щільність пакунків при цьому не повинна перевищувати 110-130 кг / м 3.
Для підбору сіна у валки і пресування його в тюки застосовують причіпні прес-підбирачі ППВ-1, 6, ПСБ-1, 6, ПС-1, 6, К-442. Вони пресують тюки з одночасноюавтоматичної обв’язкою шпагатом або дротом у два обхвати. Преси можуть бути використані для пресування сіна у польових та стаціонарних умовах.
При роботі з транспортними засобами, причепленими до прес-підбирач, тюки подаються за допомогою лотка-сковзала ЛПУ-2 на тракторний причіп, на якому їх привозять до місця зберігання.
Для підбору тюків з поля і укладання в штабелі з 72 тюків використовують підбирач-тюкоукладчік причіпний ГУТ-2, 5. Для ефективності використанняавтоматичних тюкоподборщіков рекомендується звертати увагу на однорідність тюків по щільності і розміру.
Транспортування штабеля тюків до місця зберігання роблять за допомогою спеціального транспортувальника ТШН-2, 5. Перевезені штабеля встановлюють один біля одного, формуючи таким чином скирту.
Одним з нових напрямків в механізації збирання сіна є застосування рулонних прес-підбирачів для заготівлі сіна з валків у вигляді великогабаритних тюків (рулонів) циліндричної форми. Для цього створені прес-підбирачі, що виробляють рулони масою близько 550-700 кг, діаметром 1,5-2,2 м і довжиною 1,5-2,5 м.Щільність рулонів 90-180 кг / м 3. Всі моделі вказаних пресів є причіпними і приводяться в дію від валу відбору потужності трактора. У комплекс машин для заготівлі сіна в рулонах входять також спеціальні пристрої причіпного і навісного типу транспортування великих рулонів сіна.
Заготівля подрібненого сіна. При заготівлі подрібненого сіна у 2-2,5 рази знижуються витрати праці і засобів у порівнянні з пресуванням, значно скорочуються втрати поживних речовин, таке сіно зручно закладати на зберігання, воно краще поїдається тваринами, ніж неподрібнене.
Цей спосіб заготівлі сіна із застосуванням активного вентилювання є найбільш прогресивним, тому що всі процеси від скошування до роздачі сіна тваринамможуть бути повністю механізованими.
Технологія заготівлі подрібненого сіна полягає в наступному. Скошування природних і сіяних трав виробляють будь-якими типами косарок (КФН-3, 1, КПС-2, КДП-6 та ін) з обов’язковим плющенням бобових рослин. Ворошіння і згрібання підсушених трав у валки роблять при вологості 55-60%. При необхідності валки здвоюють, а коли вологість трави досягне 40-45%, підбирають з одночасним подрібненням і завантаженням у транспортні засоби. Для цієї мети використовують підбирачі-подрібнювачі-навантажувачі типу КУФ-1, 8, КІК-1, 4, Е-067, Е-280, КСК-100, Сінозбиральні комбайн КС-1, 8 “Вихор” та ін
Перевезення подрібненої маси до місця зберігання проводять найбільш пристосованими транспортними засобами. Більш зручними для цієї мети є тракторні причепи 2ПТС-4-887А. Час їх заповнення складає в середньому 20-25 хвилин, місткість близько 4 т. Кожен підбирач-подрібнювач повинен бути укомплектований такою кількістю візків, яке забезпечить його високу продуктивність.
Одним з важливих умов приготування подрібненого сіна високої якості є обладнання всіх транспортних засобів сіткою, що оберігає видування листя і дрібних частинок подрібнених рослин при пневматичної подачі підбирачами. В іншому випадку втрати найбільш цінних частин корму можуть доходити до 5-8%.
При підборі підсушену траву подрібнюють на частки 10-15 см. досушують таку траву в польових умовах недоцільно, тому досушування виробляють на місцях зберігання в скиртах і сених баштах з застосуванням активного вентилювання.
Покладена на зберігання скирта при вологості маси 40-45% повинна мати довжину близько 12 м, ширину 7,5 м, висоту 6,5-7,0 м; маса досушенного сіна у скирті становить 30-45 т, вологість – не вище 18 %.
Для досушки і зберігання подрібненого сіна використовують сітчасті металеві та дерев’яні вежі ємністю 600 м 3 і більше. Зберігання сіна в механізованих сіносховищі баштового типу найбільш прогресивно. Всі операції заготівлі подрібненого сіна від скошування до роздачі його худобі проводять без затрат ручної праці. На досушування подрібненої маси витрачається електроенергії на 30-35% менше, ніж на пресоване сіно. Перевезення подрібненого сіна для завантаження його в башту виробляють тракторними самоскидними візками (ПТУ-ЮС, 2ПТС-4-8874), завантаження – пневматичними транспортерами типу ТП-30, ТПП-30.
Приготування сіна методом активного вентилювання. Максимальне прискорення висушування скошених трав у полі та в місцях зберігання є одним з основних принципів отримання високоякісного сіна.
Найбільші втрати поживних речовин в сіні відбуваються тоді, коли прибирання його виробляють при вологості 35-45%, тому додаткову досушку сіна до кондиційної вологості 17% необхідно проводити за допомогою активного вентилювання.
Технологія заготівлі розсипного і подрібненого сіна за допомогою активного вентилювання полягає в тому, що скошену траву зелену висушують в полі в прокошуваннях, а потім у валках до вологості 35-45%.
Сіно, призначене для пресування, висушують до вологості не вище 35%. Всі операції по прискореній сушці сіна проводять так само, як і при звичайній збирання сіна.
Підсушену до вказаної вологості масу підбирають підбирачами, підбирачами-подрібнювачами і транспортують до місця постійного зберігання сіна. Привезену для досушування траву укладають у скирти, штабеля, поміщають в сарай, під навіси на спеціально підготовлені Повітророзподільники, через які нагнітається вентилятором атмосферне або підігріте повітря.
Головною умовою отримання високоякісного сіна при досушування його активним вентилюванням є швидке доведення його до вологості 17%.
Підбирати і укладати на досушку масу з вологістю вище 45-50% не рекомендується, особливо в зонах з вологим кліматом. Це призводить до збільшення термінів досушування, перевитрати електроенергії і палива.
Укладання в скирти на вентиляційне обладнання подрібненої і не подрібненої маси виконується за допомогою стогометателя СНУ-0, 5.
Для досушування пров’ялених трав у скиртах на відкритих майданчиках можна виготовити повітророзподільники з дощок, обаполів, жердин і металу у вигляді рівнобедреного трикутника або трапеції. Повітророзподільники у формі трикутника мають підставу 1,7 м і висоту 1,8 м, у вигляді трапеції – нижня частина 1,7 м, верхнє – 0,9 м і висоту – 1,8 м.
Обсяг скирти і довжини подстожного каналу залежать від потужності вентилятора. Довжина каналу повинна бути на 2 м менше довжини скирти, а на відстані 1-1,5 м від вентилятора стінки вхідного каналу роблять суцільними. Задню стінку щільно зашивають дошками. Після установки подстожних каналів симетрично їм намічають контури підстави скирти. При одному каналі довжину скирти роблять 12 м, ширину – 6,5 м і висоту – 5-5,5 м.
Перший шар підсушеної трави укладають на повітророзподільну систему товщиною до 2 м без сильного ущільнення, щоб не ускладнювати проходження повітря через масу. Вентилювання починають відразу. Перші 1,5-2 доби вентилятори працюють цілодобово, а в подальшому – тільки в денний час. Підсушивши нижній шар сіна до вологості 25-27%, укладають наступний шар сіна.
При збиранні сіна в несприятливу погоду його необхідно досушувати підігрітим повітрям. Для цього використовують теплогенератори типу ТГ-150, ВПТ-400, ВПТ-600 та ін Підігрівати повітря вище 40 ° С недоцільно, оскільки процес сушіння не поліпшується. Для розсипного сіна повітря в розподільні канали подають під тиском не менше 25-30 мм водяного стовпа, для подрібненого і пресованого – не менше 45-50 мм водяного стовпа.
Для досушування подрібненого і пресованого сіна використовують відцентрові вентилятори типу ЦЧ-70, МЦ-12 та інші, а для розсипного сіна – осьові МЦ-8, 10 і 12. У середньому подача повітря на 1 м 2 вентильованої площі розсипного сіна повинна становити 350-450 м 3 / год при тиску 5-9 мм водяного стовпа. При вентилюванні подрібненого сіна подача зоздуха на 1 м 2 площі повинна бути в межах 600-700 м 3 / год при тиску 17-20 мм водяного стовпа на 1 м товщини шару.
При досушку сіна в приміщеннях на підлозі з дощок виготовляють повітропроводи, що складаються з центрального каналу і гратчастого настилу. Канал роблять у вигляді короба з зменшується площею перетину з 1,1-1,5 м 2 з початку до 0,4-0,5 м 2 в кінці. Товари різні встановлюють на висоту 8-10 см від підлоги. Загальна площа виходів під гратчастий настил повинна становити приблизно 50% площі центрального каналу. По всій довжині верхньої стінки каналу для виходу повітря залишають щілини шириною близько 4-5 см, які прикривають дошкою шириною 10-12 см. Бічні, задню і не зайняту вентилятором частина передньої стінки головного каналу вище гратчастого настилу зашивають наглухо дошками.
При досушку активним вентилюванням пресованого сіна при укладанні штабеля основний і бічні вентиляційні ходи можна робити з самих тюків. Для усунення витоку повітря, що нагнітається тюки крайнього ряду ставлять впритул. Тюки наступного ярусу укладають так, щоб перекрити стики між тюками попереднього ярусу. Укладені тюки нагадують кладку стін з цегли. Загальна висота укладання пресованого сіна не повинна перевищувати 5 м. Перший шар тюків укладають товщиною в 1,5 мі вентилюють його до зниження вологості з 35 до 20-25%. На підсушений шар укладають наступний (1,5 м) і продовжують вентилювати і т.д. Оскільки щільність пресованого сіна становить 100-130 кг / м 3, то подача повітря повинна дорівнювати 900-1100 м 3 / год на 1 м 2 вентильованої площі, а тиск – 15-17 мм водяного стовпа на кожен метр шару. Вентилювання сіна протягом перших 2-3 днів проводять безперервно. При досушку пресованого сіна використовують ті ж вентиляційні установки, що і при досушку розсипного сіна.
Сіно вважається висушеним, якщо при тривалому вимиканні вентилятора температура в ньому не підвищується. Вологість сіна не повинна перевищувати 18%.
Заготівля брикетованого сіна. Брикетування сіна є новим ефективним способом приготування кормів з трав. Цей вид кормів характеризується цілим рядом позитивних властивостей. Використання брикетованих кормів сприяє підвищенню продуктивності праці у тваринництві, механізації всіх процесів – від скошування трави до роздачі готового корму, підвищенню продуктивності худоби та зниження витрат кормів на одержання одиниці тваринницької продукції.
Застосування брикетування кормів дає можливість значно підвищити вихід поживних речовин з одиниці площі, знизити втрати при заготівлі, зберіганні і використанні.
Брикетування сіна отримало широке поширення у ряді країн, і в першу чергу в США. Повсюдне застосування цього способу стримується через обмежені можливості брикетувальних машин. Сучасне обладнання добре брикетуються в основному бобові та бобово-злакові рослини і значно гірше – злакове сіно. Всі типи брикетних пресів задовільно працюють в тому випадку, якщо вологість сіна рівномірна і не перевищує 13%. Такий вологості в польових умовах можна досягти тільки в районах з сухою сонячною погодою або при штучному досушування трав.
Сінешні брикети з вологістю вище 20-25% погано зберігаються, в них розвивається цвіль. Внаслідок високої щільності (380-600 кг / м 3) вони не можуть бути досуши до кондиційної вологості (15-17%) навіть при активному вентилюванні.
Найбільш прийнятними є прямокутні брикети з поперечним перерізом 32 х 32 мм і довжиною в межах 25-75 мм. Об’ємна маса таких брикетів досягає 800 кг / м 3.
Для брикетування сіна зазвичай використовують стаціонарні і брикетні преси, брикетуючі сіно в польових умовах. Брикетування сіна в стаціонарних умовах має ряд істотних переваг в порівнянні з брикетуванням сіна в полі. Це і краще використання потенційної продуктивності пресів, і майже повна незалежність роботи від погодних умов, можливість брикетування всякого сіна. В умовах роботи стаціонарних пресів можна готувати повнораціонний брикети з використанням відходів рільництва і різних кормових добавок. Крім того, при несприятливих погодних умовах, коли застосовується штучне досушування сіна, стаціонарне брикетування може виявитися найефективнішим прийомом заготівлі високоякісних кормів.
У процесі пресування сіно трохи зволожують водою, температура брикетів при виході з преса складає близько 60-70 ° С. Перед завантаженням у сховище брикети необхідно охолодити, для чого їх треба розсипати тонким шаром, або провентилювати в охолоджувальних бункерах, спеціально обладнаних причепах або безпосередньо в сховищі. При охолодженні знижується не тільки температура брикетів, але на 2-2,5% зменшується їх вологість. Для охолодження брикетів оптимальних розмірів достатньо подавати 0,1 м 3 / хвилин повітря на 1 м 3 сховища. Статичний тиск вентилятора повинно бути не менше 0,25 мм водяного стовпа на 1 м довжини насипу брикетів. Вентилятор потужністю 2 л. с, що подає 226 м 3 / хвилин повітря при тиску 6,35 мм, охолоджує до 1 тис. т брикетованого сіна за сезон.
Заготівля хімічно консервованого сіна. Погодні умови далеко не завжди сприяють заготівлі високоякісного сіна. Досушити його до кондиційної вологості (16-18%) у дощову погоду можна тільки за допомогою штучного сушіння з підігрітим повітрям. Однак за допомогою різних хімічних консервантів, багато з яких використовують при силосуванні кормів, можна приготувати сіно гарної якості навіть при підвищеному його вологості.
При укладанні на зберігання вологого сіна нерідко використовують кухонну сіль. На 1 т сіна залежно від його вологості рекомендується вносити від 5 до 20 кг солі, більш високі дози обмежують можливість згодовувати корм тваринам. Використання солі стримує розігрівання сіна, покращує його збереження, але це стосується тільки до сіна вологістю не більше 25-26%.
Для консервування вологого сіна використовують мурашину кислоту з розрахунку 8 кг на 1 га площі. У цьому випадку для обприскування кислотою валків скошеної трави використовують спеціальний агрегат, змонтований на сінокосарки “Хессток ПТ-7″. Для ретельного розподілу мурашиної кислоти в масі використовують повітряний компресор, який розбризкує її під тиском 7-8 атм. Це дозволяє проводити добірку і пресування сіна в тюки дещо раніше, ніж без обробки кислотою. Встановлено, що спресована маса вологістю близько 25% добре зберігається без погіршення якості сіна.
Одним з недоліків цього способу є те, що оброблене кислотою сіно буріє, проте смакові якості й поживність його не погіршуються, тварини поїдають його охоче. Встановлено, що витрати на придбання та установку агрегату для проведення обприскування мурашиною кислотою і сам процес обробки скошеної маси не вище витрат на звичайну сушку трав у сараях.
Для консервування вологого сіна (30-40%) при тюкування можна використовувати пропионовую кислоту і ізобутірат амонію. Сіно обприскують різними дозами консервантів до тюкування. Для сіна з вологістю 30% оптимальна доза консерванту становить 1,5-2%, а для сіна вологістю 40% – 3-5% до маси сіна.
Як консервант сіна підвищеної вологості можна використовувати суміші пропіонової (50%) і мурашиної кислот (50%), а також мурашиної (30%) і оцтової кислот (70%) в дозі 1,5-2% до маси сіна. У першому випадку консервант вносять до пресовану камеру, в другому – в змішувач перед брикетуванням. У цьому випадку оброблене сіно з вологістю 30% і вище добре зберігається.
Для консервування сіна з підвищеною вологістю (25-40%) можна застосовувати концентрат низькомолекулярних кислот (КНМК) у дозі 1,25-3,8% до маси сіна.Економічно доцільно піддавати обробці хімічними консервантами тільки високоякісне сіно в несприятливу для сушіння погоду. Підвищити якість поганого сіна не зможуть ніякі консерванти.

                                              3.5.Зберігання сіна

Із загальної кількості втрат поживних речовин сіна від моменту скошування до згодовування тваринам значна їх частина припадає на період зберігання.
Сіно краще всього зберігати поблизу тваринницьких ферм під навісами, на спеціально обладнаних сенобазах або сенопунктах, в сених сараях.
Зберігання сіна безпосередньо в полі нерідко обертається великими втратами, затратами праці і коштів на транспортування взимку і ранньою весною. Значна частина сіна втрачається у вигляді Одоне і овершій.
Територія сенобази повинна бути рівною, розташованої на сухому, кілька піднесеному місці, обгородженій і окопалися траншеєю для затримки і відведення дощових і весняних вод. З метою пожежної безпеки огорожі роблять на відстані не менше 15 м від скирт, відстань від скирт до дерев’яних неопалюваних приміщень – не менше 30 м, до опалювальних будівель і залізничних шляхів – не менше 100 м, до складу пального, лазень, пекарень, кузень – не менше 150 м.
При невеликому розмірі ділянки сенобази скирти в торці можна здвоювати, залишаючи розрив між ними не менше 6 м, а між парою скирт – не менше 30 м. Збереження якості сіна залежить від вибору розміру скирт та правильної їх укладання. Встановлено, що сіно краще зберігається у великих скиртах. Визначальним тут є ширина і висота скирти. Оптимальною є ширина скирти біля основи 4,5-5 м, на висоті 3,5-5 м – 5-6 м, висота – до 7-7,5 м, довжина стандартних скирт – 20м. При такій укладанні скирт дощова вода не затікає в сіно. У зонах, де випадає багато опадів, вершини скирт роблять більш гострими.
При заготівлі пресованого сіна на підготовленому майданчику перший ряд укладають щільно на ребро, наступні ряди кіп – плазом при взаємному перехрещенні рядів, як би пов’язуючи їх. У штабелі утворюють вентиляційні ходи у парних рядах по довжині, в непарних – по ширині. У результаті на перетині виходять вертикальні вентиляційні ходи. Ширина штабеля – 5-5,5 м, висота – 18-20 рядів, довжина – 20 м. Дев’ятий кіп роблять трохи ширше і довше попереднього, з десятого ряду роблять вершеніе штабеля.
Для зменшення втрат сіна скирти і штабеля вкривають спочатку малоцінних мелкостебельним сіном або соломою, а зверху – плівкою.

                                     Облік і оцінка якості сіна

Облік заготовленого сіна треба починати з визначення очікуваного врожаю. Перед початком збирання на кожному типі сінокосів викошують 5-10 ділянок площею 10 м 2 кожен. Висушену до кондиційної вологості масу зважують і перераховують на 1 га. Для точного обліку все заготовлене сіно зважують. Якщо цього зробити не вдалося, то облік заготовленого сіна проводять наближеним методом. Для цього обміряють всі скирти та стоги, встановлюють їх об’єм і масу 1 м 3 сіна, а потім, помноживши ці величини, визначають загальну кількість сіна.
При визначенні маси сіна шляхом обмірів помилка може становити 20-25%. Для проведення обліку заготовлених кормів у господарстві створюється комісія, якавстановлює кількість і якість сіна. Перший облік (попередній) проводять через 3-5 днів після укладання сіна на зберігання, а другий – через 1,5-2 місяці після закінчення збирання сіна. Дані першого і другого обмірів вносять до книги обліку кормів і складають акт приймання та передачі заготовленого сіна на зберіганняматеріально відповідальній особі.
Для визначення кормового балансу в господарстві важливо знати не тільки кількість заготовленого сіна, але і його якість. Для правильної оцінки корму є ГОСТ 4808-75 на сіно. У залежності від ботанічного складу і умов виростання трав встановлено 4 види сіна: сіяною бобова, сіяні бобово-злакова, сіяння злакове і сіно природних сіножатей.
Сіно кожного виду в залежності від вмісту в ньому бобових і злакових рослин, а також від біохімічного складу підрозділяють на три класи з відповідно до вимог і норм Все інше сіно низької якості відноситься до не класному.
Загальна оцінка сіна робиться на підставі органолептичних і біохімічних показників. Сіно за зовнішнім виглядом і запахом повинне відповідати доброякісному і бути без ознак горіли, а також не містити затхлого, цвілеподібного, гнильного та інших сторонніх запахів.
Колір сіна повинен бути для сіяного бобового і бобово-злакового – від зеленого і зелено-жовтого до світло-бурого, для сіяного злакового і сіна природних сіножатей – від зеленого до жовто-зеленого або зелено-бурого.
Оцінку якості сіна проводять у агрохімічних і ветеринарних лабораторіях. При цьому важливо вибрати методи оцінки. Одним з важливих умов є правильний відбір середньої проби. Пробу сіна взяти значно складніше, ніж інших кормів. Пробу відбирають вручну не пізніше 30 діб після закладання сіна на зберігання. Зовнішній вигляд і колір сіна, відібраного з внутрішніх шарів тюків і скирт, визначають при природному денному освітленні. Ботанічний склад встановлюють шляхом зважування наважки сіна і розбору на наступні фракції: бобові, злакові, отруйні та шкідливі рослини. Вологість сіна визначають висушуванням наважки сіна в сушильній шафі при температурі 100-105 ° С до постійної ваги, вміст сирого протеїну та мінеральної домішки визначають за ГОСТ 13495-75, а каротин – за ГОСТ 18691-73, сирої клітковини – за вдосконаленою методикою ЦИНАО.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.6.Кормова продуктивнысть травостою піся полібшення

Види трав % участі в травостої Маса ц/га Містять в 100 кг,ц Збір з 1 га,ц
Кормових одиниць Перетравного протиіну Кормових одиниць Перетра-вного протиіну
Люцерна жовта 10 30 0.23 0.037 6.9 1.11
Еспарцет 20 40 0.18 0.031 6.4 1.1
Лядве-нець рогатий 25 50 0.19 0.043 9.5 2.15
Пирій 10 60 0.27 0.030 16.2 1.8
Стоколос безостий 15 40 0.29 0.030 11.6 1.2
житняк 20 20 0.22 0.020 4.4 0.4
Разом 100 240      _        _ 55 7.76

 

Розрахуємо забезпеченість перетравним протиіном на 1 кормову одиницю 7.76:0137=0.141 або 141 к.о

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки та пропозиції

Виробництво кормів є найбільш ресурсомістким у цілому в агропромисловому комплексі України, воно включає польове кормовиробництво, лукопасовищне господарство, промислове виробництво комбікормів та білково-вітамінних добавок, відходи борошномельної, круп’яної, цукрової, спиртової промисловості, тут задіяні значні матеріально-технічні і трудові ресурси, використовується понад 70% сільськогосподарських угідь.

Проте, нині обсяги інвестицій в кормовиробництво, за рахунок усіх джерел фінансування, не забезпечують навіть простого відтворення спожитих основних засобів, що створює реальну загрозу можливому оновленню у ближчі роки його матеріально-ресурсного потенціалу до внутрішньодержавних потреб виробництва кормів як для наявного поголів’я ВРХ так і свиней, і цим зашкоджує виробництву продовольчих ресурсів та розширенню їх експортних поставок.

Тому, для запобігання такому розвитку подій в найближчій перспективі, треба передбачити створення для кормовиробництва комплексу сприятливих умов і перш за все надання йому спеціалізованого галузевого характеру, що допоможе створити сприятливі умови для розширеного відтворення основних засобів з метою суттєвого підвищення рівня фондозабезпеченості кормовиробництва та його технічного переозброєння.

На їх створення господарства щороку витрачають певну частку коштів, тому що високорозвинена матеріально-технічна база сільськогосподарського підприємства, будь якої форми власності, є основою прискореного розвитку кормовиробництва. В зв’язку з цим надзвичайно актуальною стає проблема раціонального використання всіх її складових і перш за все будівель, споруд, передавального устаткування та інших механізмів для заготівлі і зберігання кормів, а також силових, робочих машин і транспортних засобів для їх вирощування і збирання, тобто комплексу елементів, які належать до складу основних виробничих засобів кормовиробництва, процес нагромадження яких загострює проблему ефективного їх використання.

Сьогодні в молочному скотарстві України панує концепція кормовиробництва, яка заснована на переважному використанні об’ємистих кормів: влітку пасовищ (природних, сіяних короткострокових і культурних довгострокових), кормів сировинного конвеєра у поєднанні з традиційним застосуванням в зимово-стійловий період консервованих кормів (сіно, сінаж, силос) та коренеплодів. Концентровані корми через постійний їх дефіцит, вузький асортимент зернофуражу, занепад комбікормової промисловості стали відігравати незаслужено малу роль у розвитку галузі тваринництва.

Вищезазначена система виробництва кормів має суттєві недоліки, бо, перш за усе, вона не забезпечує сталу і повноцінну кормову базу, ефективне використання земельних ресурсів, тому не створює умов для розвитку тваринницької галузі в Україні. Це є наслідком ряду науково необґрунтованих і хибних положень. Наприклад, давно стало незаперечною аксіомою, що сировинний конвеєр у весняно-осінній період може безперебійно забезпечити тваринництво вдосталь повноцінними зеленими кормами. В дійсності ж, як свідчить багаторічна практика, це – ілюзія, омана, бо через непередбачуваність кліматичних умов об’єми виробництва і строки надходження зелених кормів на ферму в більшості випадків не відповідають потребі. Через ті ж кліматичні умови, а також дефіцит в більшості господарств кормозбиральної техніки та низьку її продуктивність і ненадійність в роботі не витримується оптимальна фаза скошування кормових культур, що призводить до значного зниження поживності кормів. Відомо, що кожен день запізнення збирання багаторічних трав зумовлює зниження їх поживності на 1%. У зв’язку з цим, тривалість збирання по одному типу корму не повинна перевищувати 10 днів, по закінченню яких втрати поживних речовин різко збільшуються і складають 3% щоденно. Запізнення зі скошуванням багаторічних трав призводить до втрат 0,25% протеїну і підвищенню вмісту клітковини на 0,33% за добу. З іншого боку, часта зміна кормів сировинного конвеєра у раціонах корів супроводжується різкими зрушеннями характеру і інтенсивності ферментативних процесів у рубці жуйних тварин, що веде до зниження засвоєння ними енергії і поживних речовин кормів, спаду їх продуктивності.

Крім цього, при частій зміні зелених кормів вкрай важко контролювати комплексну повноцінність раціону.

Таким чином, хоч зелені корми і є відносно дешевими та повноцінними, порівняно з консервованими, але внаслідок нестабільного їх надходження виникають ряд проблем як економічного характеру (часто скошують їх у ранні фази вегетації за низької врожайності), так і створення умов повноцінної годівлі тварин.

Щоб уникнути вищенаведених негативних явищ у кормовиробництві та створення системи сталого виробництва кормів та ефективного їх використання у молочному скотарстві необхідно щоб у господарствах зони Степу безпосередньо кормові культури мали займати понад 30% ріллі, на якій має вироблятися понад 50% кормів, а застосування зволожених кормових сумішок з подрібнених консервованих кормів (сіно, сінаж, силос, концентровані та інші) забезпечує рівномірне надходження всіх поживних речовин в організм тварин одночасно. У цьому випадку вирішується проблема дефіциту протягом доби одних поживних речовин і надлишку інших, причому як в зимовий, так і літній періоди. Це дуже важливо як з точки зору фізіології живлення тварин, так і використання земельних ресурсів. Необхідно зокрема, застосування замість кукурудзяного силосу комбінованих силосів зі злако-бобових ярових зернофуражних культур та кукурудзи з соєю, які в нинішніх умовах господарювання є пріоритетними.

Особливо велике значення така годівля має в літній період, бо часта зміна кормів сировинного конвеєру в літніх раціонах худоби, як уже відзначалось, особливо за несприятливих погодних умов, призводить до частих і різких змін режиму годівлі. Однотипна ж годівля корів упродовж всього літа дає можливість у значній мірі позбутися вищезазначених негативних кормових факторів.

Створення кормової бази на основі пріоритетних кормових культур і організація цілорічної однотипної годівлі худоби на основі комбінованих силосів сприяє збільшенню виробництва і якості кормів, стабілізації кормової бази і типу годівлі корів, що забезпечує зростання надоїв молока, валового його виробництва з розрахунку на одиницю земельної площі та підвищення ефективності роботи молочного комплексу.

Виходячи з вищенаведеного можна зробити висновок, що надання кормовиробництву галузевого, спеціалізованого характеру, потребує вдосконалення багатьох технологічних процесів, пов’язаних з виробництвом кормів. Об’єктивною умовою розвитку спеціалізації, є підвищення продуктивності праці і, як результат, підвищення ефективності виробництва продукції кормовиробництва, а вона практично неможлива без інновацій і науково-технічного прогресу в цій галузі. Тому сучасний рівень спеціалізації в кормовиробництві повинен характеризуватися поглибленням поділу суспільної праці як в межах господарств з виділенням виробничих підрозділів, відділків, бригад, ланок, так і створенням окремих підприємств, спеціалізованих на самостійних етапах виробництва кормів. Надання кормовиробництву спеціалізованого галузевого характеру передбачає зміцнення матеріально-технічної бази в сільськогосподарських підприємствах будь якої форми власності і являється основою виробництва кормів. Від ступеня оснащеності кормовиробництва основними засобами залежить інтенсивність використання земельних і трудових ресурсів.

Список використаної літератури

1. Зінченко О.І. Кормовиробництво: Навчальне видання. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Вища освіта, 2005. – 448 с.: іл.

2. Зінченко О.І. та ін. Рослинництво: Підручник / О.І. Зінченко, В.Н. Салатенко, М.А. Білоножко; За ред. О.І. Зінченка. – К.: Аграрна освіта, 2001. – 591 с.: іл.

3. Маткевич В.Т. Кормопроизводство в таблицах. Ї К.: Урожай, 1992. Ї 224 с.

4. Примак І.Д., Ґудзь В.П. Операційні технології вирощування кормових культур. – К.: Урожай, 1995. – 288 с.

5. Рабочая тетрадь агронома по кормопроизводству / Под ред., А.Г. Денисенко, А.А. Бабича. Ї К.: Урожай, 1987. Ї 232 с.

6. Хохрін С.М. Корми і годівля тварин. Санкт-Петербург: “Лань”, 2002. – 512с.

7.  Алікаев В.А. та ін Довідник з контролю годівлі та утримання тварин. М.: Колос, 1982. – 436 с.

8. Венедиктов А.М. та інші Годівля сільськогосподарських тварин. Москва: Россельхозиздат, 1988. – 340 с.

9. Достоєвський П.П., Судаков Н.А. Довідник ветеринарного лікаря. Київ: “Урожай”, 1990. – 284с.

10.  Калашников А.П., Клейменов Н.І., Щеглов В. В та ін Норми і раціони годівлі сільськогосподарських тварин. Москва: Знання, 1993. – 396 с.

11.Також в написані курсової роботи деяка інформація використовувалась із джерел інтернету.

 

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в LiveJournal

1 комментарий: Кормовиробництво курсова

  • Олечка говорит:

    Здравствуйте , Александр Степанович. Очень интересная курсовая робота, думаю пригодится. Вообще чудесный сайт

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован.

CAPTCHA image
*

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

MAXCACHE: 0.57MB/0.00033 sec