Объявления

Курсова робота Технологія вирощування соняшнику в умовах Лісостепової зони

Умови грунтоутворення в зоні Лісостепу відрізняються від умов Полісся. Клімат характеризується меншою кількістю опадів (450-550 мм) і вищою середньорічною температурою повітря. За рельєфом територія Лісостепу – підвищена рівнина з добре розвинутим давнім водно-ерозійним рельєфом. Основні грунтоутворюючі породи – леси і лесовидні суглинки, вони мають багатший мінеральний і хімічний склад, містять до 15% СаСОз, пористі і тому здатні накопичувати вологу. Кальцій лесів сприяє закріпленню в грунтах органічних речовин (гумусу) та створенню агрономічно-цінних структурних окремостей (структура грунту).

Грунтовий покрив лісостепової зони представлений двома найбільш поширеними типами: чорноземами (типовими, опідзоленими, вилугуваними, і реградованими), які сформувались під трав’янистою рослинністю, і сірими опідзоленими (світло-сірими, сірими та темно-сірими), що утворились під лісовою рослинністю.

Чорноземами типовими називають грунти, в яких найбільш виражені ознаки їх утворення: інтенсивне нагромадження гумусу, азоту та зольних елементів, неглибоке вимивання карбонатів, поступовий перехід від гумусового горизонту до не гумусової материнської породи тощо.

Вміст гумусу в цих грунтах найвищий – 4-6%, запаси його можуть досягати 500-600 т/га, ємність катіонного обміну – 30-50 мг – екв/100г грунту, реакція грунтового розчину – слабо кисла або нейтральна, високий вміст поживних речовин.

Чорноземи опідзолені та вилугувані мають меншу потенціальну родючість порівняно з типовими, але містять досить багато гумусу (3-5%) й елементів живлення. Формування цих грунтів має степову і лісову фази розвитку. Про це свідчить, з одного боку, наявність великої кількості кротовин, глибока гумусність профілю, якісний склад гумусу, де переважать гумінові кислоти, зв’язані з Са, а з іншого, – глибоке скипан­ня карбонатів, насиченість основами, кислотність, помітна диференціація за елювіально-ілювіальним типом.

Чорноземи реградовані поширені на межі чорноземів опідзолених і типових. Ці грунти розглядаються як результат окультурення чорноземів опідзолених і вилугуваних та темно-сірих опідзолених грунтів у процесі зміни лісової рослинної формації на трав’яну, тривалого сільськогосподарського використання тощо. При цьому змінюється гідрологічний режим, посилюються висхідні потоки вологи, які сприяють підтягуванню карбонатів до поверхні.

Тип сірі опідзолені грунти включає три підтипи: світло-сірі, сірі та темно-сірі. Світло-сірі та сірі опідзолені грунти за своїми ознаками і властивостями близькі до дерново-підзолистих. У них добре виражені процеси опідзолення, внаслідок чого профіль їх чітко диференційований за елювіально-ілювіальним типом, мають підвищену кислотність верхнього горизонту.

Темно-сірі опідзолені грунти формуються у дібровах, де під пологом лісової рослинності є багата трав’яна рослинність і за рахунок цього значний вплив на формування грунту має дерновий процес грунтоутворення. Темно-сірі опідзолені грунти за своїми ознаками та властивостями наближаються до чорноземів опідзолених. Ознаки опідзолення порівняно слабо помітні, а процеси акумуляції гумусу − інтенсивні. Вони мають добре прогумушений верхній гумусово-елювіальний горизонт потужністю 25-35 см, переміщення колоїдів менш помітні, ніж у сірих опідзолених грунтах і механічний склад їх середньо- і важко-суглинковий, тому в них краща структура, але слабка водостійкість [5, 10, 11].

2.2 Температурний режим, режим вологозабезпеченості

         Поряд із світлом, тепло відносять до основних факторів життя рослин необхідних умов для біологічних, хімічних і фізичних процесів. Тепловий режим грунту і приземного шару повітря визначає не тільки темпи розвитку рослин, а й долю врожаю в цілому.

Середня річна температура повітря зони Лісостепу -7 -80С. найнижчі середні січневі температури повітря спостерігаються в східному Лісостепу (-7 -80С); на заході вони підвищуються до -4 -60С.

Літо в Лісостепу тепле.

Найвищих значень протягом року середньомісячна температура повітря досягає в липні на заході зони 18-190С, на сході 19-210С.

Найхолоднішим періодом року є третя декада січня-перша декада лютого, а найтеплішим- друга-третя декада липня.

Температура повітря 300С і вище, яка може завдавати шкоди сільськогосподарським культурам, буває періодами ( протягом 10-80 годин) в основному в липні-серпні.

Чим триваліший теплий період в умовах достатньої забезпеченості іншими факторами, тим різноманітніший набір вирощуваних культур і якісніша одержувана від них сільськогосподарська продукція.

У метеорології прийнято перехід середньої добової температури повітря через 00С у бік потепління вважати за початок весни, а перехід її восени в бік похолодання – за початок зими. Тривалість безморозного періоду складає 160-170 днів. Тривалість теплого періоду в зоні Лісостепу−230-275 днів; тривалість вегетаційного періоду – 190 – 210 днів; періоду активної вегетації−150-180 днів.

Середня глибина промерзання грунту 50-70 см (максимальна−50 см і мінімальна−10-15 см).

Як при низьких, так і надмірно високих температурах у рослин уповільнюються фізіологічні функції (фотосинтез, дихання, транспірація тощо). Надмірно високі температури (вище оптимальних) призводять до посилення розпаду речовин і послаблення синтезу, глибоких порушень життєвих функцій органів рослин, і вони гинуть [10].

         Вологозабезпеченість

         Однією з умов одержання високих і сталих урожаїв сільськогосподарських культур є повне забезпечення їх вологою, яка потрібна рослинам від початку проростання насіння до фази достигання. Основним джерелом забезпечення рослин вологою є атмосферні опади.

         Місяцем з найбільшою кількістю опадів є березень місяць.Починаючи з  квітня спостерігається поступове збільшення опадів, яке продовжується у травні і липні. У липні на більшій частині Лісостепу випадає максимальна річна сума опадів. У серпні і вересні кількість опадів зменшується. У жовтні спостерігається незначне підвищення місячних сум опадів порівняно з вереснем. Кількість опадів у листопаді , порівняно з жовтнем скрізь зменшується. У грудні опадів випадає менше, ніж у листопаді. Місячні мінімуми опадів в зоні у літні і зимові місяці становлять не більше 10мм. В зоні Лісостепу спостерігаються баздощові періоди. Бездощовими вважаються періоди з відсутністю опадів понад 10 днів.

За ступенем зволоження зону Лісостепу поділяють на три агрокліматичні підзони: підзона достатнього, нестійкого та недостатнього зволоження.

Протягом року опади розподіляються досить нерівномірно, основна кількість їх випадає в теплий період року (70-75%).                                      Сніговий покрив в Лісостеповій зоні з’являється в другій-третій декаді листопада (15-25 листопада). Повністю сходить в середньому в кінці березня. Середня висота снігового покриву не перевищує 20-30 см.             Найбільші запаси продуктивної вологи в грунті формуються, як правило, навесні і складають 160-170 мм. Від них в основному і залежить урожай сільськогосподарських культур.

Однією з умов одержання високих врожаїв сільськогосподарських культур є повне забезпечення їх вологою. Вода потрібна для проростання насіння, розчинення, пересування в грунті і надходження в рослину поживних речовин, підтримання в рослинах і клітинах тургору і відповідної температури; для фотосинтезу, транспірації та інших фізіологічних процесів, що відбуваються в рослинному організмі. Особливо важлива роль вологи в процесі фотосинтезу.

Отже, кліматичні ресурси зони Лісостепу України сприятливі для вирощування високих врожаїв зернових, технічних, овоче-баштанних плодових та кормових культур. Від того, як вони використовуються багато в чому залежить формування продуктивності сільськогосподарських культур, величина врожаю, якість продукції, її вартість та продуктивність праці [5, 10, 11].

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОЩУВАННЯ КУЛЬТУРИ

3.1 Попередники

Багаторічний досвід вирощування соняшнику в Україні свідчить про те, що у сівозміні він має повертатися на попереднє поле не раніш як через 8 років. Це дає можливість значно знизити розповсюдження хвороб та шкідників, зменшити засміченість посівів бур’янами, істотно поліпшити водний і поживний режим рослин.

Кращим попередником є озимі зернові, що висіяні по зайнятих і чистих парах або зернобобових. Вони не висушують ґрунт глибше 1 м, звідси засвоює соняшник вологу в другій половині вегетації. У Лісостепу, де умови зволоження сприятливіші, непоганими попередниками є ярі колосові культури. Сіють також після кукурудзи, картоплі.

Соняшник має потужну кореневу систему, що проникає у ґрунт до 3 м, тому його не слід розміщувати після культур з глибокопроникаючою кореневою системою, таких як багаторічні трави, суданська трава, цукровий буряк. Ці культури висушують ґрунт на велику глибину, що створює дефіцит вологи у критичний для соняшнику період – цвітіння, наливу. Не сіють після сої, квасолі, гороху, ріпаку, які уражуються спільними з ним хворобами (біла і сіра гниль, фомоз, склеротиніоз).

Соняшник є поганим попередником для зернових та інших культур. Тому у Степу після нього залишають поле під чистим паром, у Лісостепу висівають кормові культури [5, 21].

 

3.2. Типові сівозміни в даній зоні

Доля соняшнику в сівозміні обмежується, як правило, грибковими хворобами – особливо білою гниллю (Sclerotinia sclerotiorum). Оскільки до рослин-хазяїв збудника цієї хвороби відносяться рапс і інші хрестоцвіті, а також зернобобові, тютюн і багато овочевих культур, їх доля в сівозміні не повинна перевищувати 20%. Між сприйнятливими культурами слід витримувати принаймні чотирирічні паузи обробітку.

Pages: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован.

CAPTCHA image
*

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>